Згідно інформаційних даних інтернет ресурсу «Єдинийдержавний реєстр судових рішень» вбачається, що Вищий спеціалізований судУкраїни з розгляду цивільних та кримінальних справ відмовляє у відкриттікасаційного провадження стосовно оскарження ухвал суду щодо поновлення пропущеногостроку для пред'явлення виконавчого документа до виконання посилаючись прицьому на Постанову Верховного суду України № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015р., де зазначена відповідна «правова позиція» (наприклад, Ухвала ВССУ від 27.07.2016 р у справі № 382/2110/15-ц ) і неприймає до уваги Постанову Верховного суду України № 6-599цс16 від 13.04.2016р. де вказаний «правовий висновок».
Так в чому полягає відмінність «висновку» від «позиції» (!!!) та чим і на підставі якоїнорми права повинен керуватися суд – пропоную розглянути в цьому матеріалі.
Об’єктидослідження: Постанови Верховного суду України № 6-1482цс15від 11 листопада 2015 р. та № 6-599цс16 від13.04.2016 р. «Про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа довиконання»:
1. ПРАВОВАПОЗИЦІЯ у справі № 6-1482цс15: «Аналіз положень ЦПК України, зокрема,статті 324 цього Кодексу, дає можливість дійти висновку про те, що ухвали судупершої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання після їхперегляду в апеляційному порядку касаційномуоскарженню не підлягають».
Обґрунтування: Ухвала суду щодо поновлення пропущеного строкудля пред'явлення виконавчого документа до виконання може бути оскаржена вапеляційному порядку (п. 19 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Водночас стаття 324 ЦПК України містить норму,яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені укасаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскарження ухвал суду першої інстанції щодопоновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа довиконання, після їх перегляду в апеляційному суді, у статті 324 ЦПК України,яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційногооскарження судових рішень у касаційному порядку, не передбачено.
2. ПРАВОВИЙВИСНОВОК у справі № 6-599цс16: «Виконавче провадження згідно зі статтею 1Закону України «Про виконавче провадження» є завершальною стадією судовогопровадження.
З огляду на зазначенеухвала суду про визнання виконавчого документа таким, що непідлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження, оскількитака ухвала унеможливлює виконання судового рішення про задоволення вимогкредитора, тому перешкоджає подальшому розгляду та провадженню у справі ».
Обґрунтування: Реалізація права особи на судовий захистздійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах касаційноїінстанції.
Однією з основних засад судочинства єзабезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків,встановлених законом.
Порядок та підстави касаційного оскарженнясудових рішень врегульовано у главі 2 розділу V ЦПК України.
Законодавець у частині першій статті 324 ЦПКУкраїни як об’єкти касаційного оскарження закріпив:
1) рішення суду першої інстанції після їхперегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухваленіза результатами апеляційного розгляду;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані упунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31–33частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційномупорядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшомупровадженню у справі.
Відповідно до усталеної практики Європейськогосуду з прав людини право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід’ємноючастиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, івідновлення справедливості, передбачає зобов’язання адміністративних органіввиконувати рішення (наприклад, пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року усправі «Горнсбі проти Греції»).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Провиконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судовогопровадження.
Зогляду на зазначене ухвала суду про визнання виконавчого документа таким, що непідлягає виконанню, є перепоною в завершенні судового провадження.
Разом з цим, згідно ч.1 та ч. 3 ст. 360-7 ЦПКУкраїни висновокВерховного Суду України щодозастосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатамирозгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владнихповноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, щомістить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права,викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судамизагальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має правовідступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного СудуУкраїни, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Постанови Верховного Суду України, прийняті зарезультатами розгляду заяв про перегляд судового рішення, підлягаютьопублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду Українинепізніш як через п'ятнадцять днів з дня їх прийняття.
Отжеіснує три умови, щоб рішення та висновки ВСУ прийняли статус обов’язкових:
1. Це повинен бути ВИСНОВОК, а не ПОЗИЦІЯ ВерховногоСуду України щодо застосування норми права;
2. ВИСНОВОК повинен бути прийнятий зарезультатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частинипершої статті 355 ЦПК України;
3. Постанова ВСУ повинна бутиопублікована на офіційному сайті.
Тепер, звернемося домотивувальної частини досліджуємих судових рішень:
1. Постанова Верховного суду України у справі № 6-1482цс15 від 11листопада 2015 р. де зазначена правова «ПОЗИЦІЯ», тобто лише у даній справі:
«Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшлависновку про те, що заява не підлягаєзадоволенню з таких підстав.
За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє взадоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, непідтвердилися».
2. Постанова Верховного суду України усправі № 6-599цс16 від 13.04.2016 р. де зроблений правовий «ВИСНОВОК» :
«Заслухавшисуддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Укрсоцбанк» доводи, Судовапалата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню зогляду на таке.
За положеннями пункту2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви проперегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судомкасаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – приоскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справіабо яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенціїсудів щодо розгляду цивільних справ.
Згідно із частиноюпершою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судовихрішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355цього Кодексу».
Висновок:
Зурахуванням зазначеного вбачається, що Постанова Верховного суду України усправі № 6-599цс16 від 13.04.2016 р. де зроблений правовий «ВИСНОВОК», відповідаєвсім критеріям визначеним у ст. 360-7 ЦПК України і є обов’язковою для виконання всіма гілками влади та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикціїпри застосуванні таких норм права , в той час, як посилання суду касаційної інстанції на ПостановуВерховного суду України у справі № 6-1482цс15 від 11 листопада 2015 р., дезазначена лише «правова позиція», є безпідставним, оскільки дана постанова,згідно з нормами цивільно – процесуального закону, має лише «рекомендаційнийхарактер» та відображає суть відносин у конкретно – визначеній судовій справі.
P . s . не потрібно також забувати, що судмає право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВерховногоСуду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (ч. 1 ст. 360-7 ЦПКУкраїни).