На вказаному вище акцентує свою увагу Вищийспеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалівід 21.07.2016 р. по справі № 161/15057/15-Ц обґрунтовуючи своє рішення нормамиЖитлового кодексу Української РСР тавідповідною судовою практикою Верховного суду України.
Зокрема суд зазначає, що порядок виселення іззайманого житлового приміщення передбачений у ст. 109 ЖК Української РСР.
За змістом ч. 2 ст.40 Закону України «Проіпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення прозвернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житловеприміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканцізобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільнозвільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дняотримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловийбудинокабо житлове приміщення у встановлений або інший погодженийсторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється напідставі рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСРгромадянам, яких виселяють з житлових приміщень, одночасно надається іншепостійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненністягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту(позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекоювідповідного житлового приміщення.
Постійне житлове приміщення, що надаєтьсяособі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Такаправова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня2015 року у справі № 6-39цс15.
Непотрібно також забувати і про правовупозицію Верховного суду України висловлену у справі № 6-1356цс15 від 02.03.2016р. і яка передбачає нижчезазначене: «7червня 2014 року набув чинності Закон України від 3 червня 2014 року № 1304-VII«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпеченнякредитів в іноземній валюті» (далі – Закон № 1304-VII), згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене беззгоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідноіз статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно ізстаттею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає якзабезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майновогопоручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами -резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житловемайно використовується як місце постійного проживання позичальника/майновогопоручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна,яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя увласності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такогонерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомогожитлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів дляжитлового будинку.
ВАЖЛИВО:Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстроченнявиконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Таким чином, установлений Законом № 1304-VIIмораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення напредмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань задоговором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того, протягом дії цього Закону іншізакони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуваннямйого норм.
Оскільки Закон№ 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюютьзабезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови в позові, а єправовою підставою, що не дає змоги органам і посадовимособам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення напредмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішеньстосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають піддію цього Закону на період йогочинності».
ВИСНОВОК: позов банку або іншої кредитної установи «Провиселення» підлягає відхиленню за умови, що нерухоме майно, яке є предметомдоговору іпотеки і на яке було звернуто стягнення за рішенням суду, придбане неза рахунок забезпечуваного іпотекою кредиту, а отже у суду відсутні правовіпідстави для виселення боржників, які у ньому зареєстровані і проживають, безодночасного надання іншого постійного житлового приміщення.
Більше того, Закон № 1304-VII не дає змогиорганам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень прозвернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії,вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовноокремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.