Порядок ліквідації банків визначаєтьсяЗаконами України «Про банки і банківську діяльність», «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в частині посилання на зак-во про банки) та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .
Процедура ліквідації банку здійснюється Фондомгарантування вкладів фізичних осіб (далі – «Фонд») після прийняття рішенняНаціональним банком України про відкликання банківської ліцензії та ліквідаціюбанку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власниківбанку.
Під час судових слухань обґрунтування будь-якоїправової позиції вкладника банку щодо протиправності дій Уповноваженої особи Фондута зобов'язання останньої вчинити певні дії, засноване переважно на положенняхЗакону України № 4452-VI «Про системугарантування вкладів фізичних осіб» (надалі – «Закон»).
При цьому, стверджуючи про правомірність своїхдій, Відповідач - Фонд посилається на приписи цього ж Закону.
Однак, Ухвалою Вищого адміністративного судуУкраїни від 02.04.2015 року у справі № 826/9693/13-а прийнято рішення прозвернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення доКонституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України від23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В свою чергу, постановою Пленуму ВерховногоСуду України від 03.07.2015 року № 13 оформлено рішення Верховного Суду Українипро звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодовідповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантуваннявкладів фізичних осіб» положенням статті 6, частини першої статті 8, частиничетвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41Конституції України.
Станом на 20.07.2016 р. на офіційному сайті Конституційногосуду України у розділі «На розгляді у Конституційному суді України» за № 21 йдезвернення Верховного Суду України «Щодо відповідності (конституційності) ЗаконуУкраїни „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб“ положенням статті 6,частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частинпершої, четвертої, п’ятої статті 41 Конституції України».
Поточний результат: ухвалоюколегії суддів КСУ відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі;ухвалою КСУ відкрито конституційнепровадження у справі; справа розглядається Судом з 26.04.2016 р.
Зі змісту процесуального законодавства Українивбачається, що право на звернення до Верховного Суду України в суду з'являєтьсяу випадку виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності законучи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання проконституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Тобто, факт звернення Вищого адміністративногосуду України до Верховного Суду України, а останнім до Конституційного СудуУкраїни свідчить про наявність сумніву у суду щодо відповідності законуКонституції України.
Конституційний Суд України в пп. 3.1 п. 3мотивувальної частини рішення від 29.06.2010 року №17-рп/2010 зазначив, щоодним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якомустверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цихобмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваностізастосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Закону України «ПроКонституційний Суд України» Конституційний Суд України може визнатинеконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Частиною 2 ст. 152 Конституції Українизакріплено, що закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішеннямКонституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.
При цьому згідно ч. 3 ст. 61 Закону України«Про Конституційний Суд України» у разі якщо в процесі розгляду справи законституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідністьКонституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодояких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чидачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їхокремі положення) неконституційними.
Приписи статті 69 Закону України «Про КонституційнийСуд України» визначають, що рішення і висновки Конституційного Суду Українирівною мірою є обов'язковими до виконання.
Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 70 вказаного Законупередбачено, що у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити усвоєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти навідповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення,додержання висновку.
Конституційний Суд України має право зажадативід органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконаннярішення, додержання висновку Конституційного Суду України.
Частиною 6 пункту 4 рішення КонституційногоСуду України від 14.12.2000 року у справі №1-31/2000 (справа про порядоквиконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно відтого, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду Україниприписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їхокремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягаютьзастосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним СудомУкраїни рішення про їх неконституційність.
Системний аналіз наведених норм в контекстізазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційнимЗакону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в цілому абоокремих його норм, останні втрачають чинність з дня ухвалення відповідногорішення. Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначитиу своєму рішенні, порядок і строки його виконання, а також покласти навідповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У випадку визнання неконституційними певних нормЗакону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодовідповідності їх Основному Закону може призвести до порушення його логіки іструктури, спричинити виникнення прогалин у ньому. У зв'язку із цим, можевиникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконанняприйнятого рішення. Додаткові заходи, у свою чергу, можуть стосуватися внесеннязмін до чинного Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичнихосіб».
Згідноч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не маютьзворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовуютьвідповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від09.02.1999 року у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів таінших нормативно-правових актів) зазначив, що надання зворотної дії в часінормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це взаконі або іншому нормативно-правовому акті.
Виходячи із зазначеного, за результатамирозгляду конституційного подання щодо Закону України «Про систему гарантуваннявкладів фізичних осіб» правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних ізфункціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, в залежності відрішення Конституційного Суду може змінитися.
Вказане вище свідчить про істотністьрезультатів розгляду судом конституційної юрисдикції подання Верховного СудуУкраїни для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справах, щодосуспільних відносин в рамках Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичнихосіб».
Отже, в переважній більшості суди задовільнятьклопотання Уповноваженої особи Фонду та зупиняють провадження у судовій справі…
ІНШЕ ПИТАННЯ: ЧИ ПІЙДЕ ЦЕ НА КОРИСТЬВКЛАДНИКА, ЯКИЙ ЗАХИЩАЄ СВОЇ ІНВЕСТИЦІЇ?
Щодо конституційності Закону України № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичнихосіб».
Підставою для такого звернення Вищийадміністративний суд України визначив, зокрема, те, що попри встановленуЗаконом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» мету - захистправ і законних інтересів вкладників банку, зміцнення довіри до банківськоїсистеми України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України(стаття 2 Закону), його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку в нерівні умовипри відшкодуванні депозитних коштів, допускає застосування різних підходів взобов'язальних відносинах з кредиторами та позичальниками банку.
Правове обґрунтування звернення.
Статтею 41 Конституції України передбачено, щокожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавленийправа власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону N4452-VI передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сферігарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків зринку.
Статтею 29 Закону N 4452-VI встановлено, щоФонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуваннювкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедурививедення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченогорегулярного збору до Фонду.
Згідно з абзацом другим статті 52 Закону N4452-VI вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаютьсяпогашеними.
Пунктом 7 статті 52 Закону N 4452-VIпередбачено, що майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів,передається Фонду.
Таким чином, Законом N 4452-VI створеніумови для позбавлення конституційного права громадян України володіти,користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що суперечить статті 41Конституції України.