По – перше, необхіднозазначити, що Верховний Суд України постановою від 20 січня 2016 року розглядаючисправу аналогічну предмету теми відмовив позивачу у задоволенні його вимог провизнання недійсними іпотечних договорів квартири з огляду на те, що приукладенні цих договорів іпотекодавець приховав той факт, що право користуванняжитлом у квартирі має малолітня дитина, й попереднього дозволу на вчиненняоспорюваних правочинів орган опіки та піклування не надавав, а правочин,учинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власностіна яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попередньогодозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частинашоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо будевстановлено, що такий правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужуєобсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтересидитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення,порушує гарантії збереження права дитини на житло.
По цій же справі ВСУ зробив висновок, який обурив частинуюридичної спільноти, зокрема про те, що сампо собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки тапіклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою длявизнання його недійсним.
Однак, згідно із п. 1 ч. 2 ст. 177 СК батьки малолітньоїдитини не мають права без дозволу органу опіки і піклування поміж іншоговчиняти такі правочини щодо її майнових прав, як укладення договорів, якіпідлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у томучислі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.
Аналогічне, але дещо розширене положення міститься в ч. 3ст. 17 Закону № 2402-III – батьки або особи, які їх замінюють, не мають правабез дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладатидоговори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації,відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін,відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмовізобов’язання.
Частиною 4 ст. 12 Закону № 2623-IV передбачено, що длявчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке абоправо користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опікита піклування, що надається відповідно до закону.
Як зазначив ВСУ у своєму узагальнені 2015 року занаслідками розгляду подібної категорії справ вбачається, що при вирішенні справ про визнання недійсними договорів іпотеки,укладених без дозволу органу опіки і піклування, основною проблемою євизначення, чи має право користування певним житлом дитина і як саме має бутипідтверджене це право.
Роз’ясняючи це питання, Верховний Суд України ще у своїйухвалі від 23 липня 2008 р. зазначив, що право користування майном члена сім’ївласника житла пов’язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживанняособи (рішення № 2270896 в Єдиномудержавному реєстрі судових рішень).
Із 2012 р. зазначене було закріплене на нормативномурівні. Так, пунктами 1.9, 1.10 гл. 2 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дійнотаріусами України (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22лютого 2012 р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22лютого 2012 р. за № 282/20595; далі – Порядок № 282/20595) передбачено, що зметою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей,недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловимбудинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подання йомудовідки про склад сім’ї житлово-експлуатаційної організації, квартальногокомітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності абоправо користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їхчастиною мають малолітні чи неповнолітні діти або недієздатні чи обмеженодієздатні особи, нотаріус повиненвитребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такогоправочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної умістах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчогооргану міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Слід зазначити, що практика визначення права користуванняжитлом дитиною за відсутності її обов’язкової реєстрації сприяє недобросовіснійповедінці іпотекодавців під час укладення договорів іпотеки.
Зважаючи на те, що в силу ч. 3 ст. 6 Закону №898-ІVобов’язок попередження про всі відомі права та вимоги інших осіб на предметіпотеки, у тому числі про права дітей, лежить саме на іпотекодавцях, останнічасто умисно приховують факт користування житлом дитиною з подальшимоспорюванням договорів іпотеки, укладених без згоди органів опіки тапіклування, в інтересах дитини.
Необхідновраховувати, що відповідно до другого речення ч. 3 ст. 6 Закону №898-ІVіпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавців – батьків, які свідомоприховали факт існування прав дітей на передане в іпотеку житло, достроковоговиконання основного зобов’язання та відшкодування завданих збитків.
У зазначеній постанові міститься також правовий висновокВерховного Суду України у справі № 6-384цс15 про те, що власник майна, який єодночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи таукладає правочини, що впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно тав інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього такихдій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представникаминеповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, щопередається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною запозовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, аможе спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуютьсяорганами опіки та піклування.
З огляду на зазначене Судова палата у цивільних справахВерховного Суду України, врахувавши недобросовісність дій відповідача під часукладення іпотечних договорів та відсутність обставин, які б свідчили пронедобросовісність іпотекодержателя (банку), дійшла висновку про відсутністьпідстав для задоволення позову про визнання іпотечних договорів недійсними.
В свою чергу, Верховний суд України, розглядаючи справу №6-1024цс16 своєю постановою від 22.06.2016 р. підтвердив зазначене вище тавказав наступне.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочинунедійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав таінтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбаченістаттею 215 цього Кодексу.
Так, відповідно до частин першої – третьої статті 215 ЦКУкраїни підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчиненняправочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність установленазаконом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійснимсудом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність напідставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судомнедійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваногоправочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України,які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеногоцивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання проспростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лишенаявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено,чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся досуду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежновід цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо такепорушення відбулось.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охоронудитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договоруіпотеки) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладатидоговори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації,відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін,відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмовізобов’язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першоїстатті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) ісуперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чинепрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин єоспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитинипевного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушуєустановлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Протесам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочинунедійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками безпопереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення праваособи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючихмайнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересівдитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилогоприміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавецьобмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти такористуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщоінше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний ЗаконУкраїни «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували правачленів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі переданняйого в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей провизнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 ЗаконуУкраїни «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні:
1) перевіряти наявність у дитини права користуванняжитловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місцеїї фактичного постійного проживання;
2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавцящодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з’ясовувати, чи існує фактичне порушення законних правдитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Передбачене статтею 17 Закону України «Про охоронудитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договоруіпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опікита піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке маютьдіти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнаннятакого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітейунаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутностіпопереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочинстосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування якиммають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки тапіклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203,частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, щооспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсягіснуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтересидитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення,порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Власник майна, який є одночасно законнимпредставником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, яківпливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, аінша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Висновок: Неправдиве повідомленнябатьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої абомалолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається віпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовомбатьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а можеспричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуютьсяорганами опіки та піклування.