До недавнього часу вважалось, що день, коли сталося ДТП, унаслідок якої пошкоджено автомобільпозивача і йому завдано майнової та моральної шкоди, вважається тим днем, коли позивач довідався про порушення свогоправа та про особу, яка його порушила, і саме з цього часу в нього виникає правовимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди, так і до страховоїкомпанії, відповідальної за останнього (Правовапозиція Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 309цс15).
Разом з цим Верховний суд України розглядаючи справу №6-192цс16 постановою від 29.06.2016 р. відступив від своєї ж правової позиціївикладеній у постанові ВСУ від 11 листопада 2015 року у справі № 309цс15 обґрунтувавшице наступним.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несеборжник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеноїнебезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утриманнятранспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерелапідвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (правовласності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володієтранспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Р азом з тим правила регулювання деліктних зобов’язаньдопускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньоособою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такийобов’язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом можебути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальникомжиття, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свійрахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). Довідносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положенняцього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов’язкового страхування відповідальностіналежить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортнихзасобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року №1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальностівласників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов’язкового страхуванняцивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначаєзабезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майнупотерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майновіінтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуваннямособою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяноїжиттю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченоготранспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком єДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якоїнастає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якоїзастрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22–31, 35, 36)настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійсненнястраховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умовдоговору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цихмежах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю,майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Дляотримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право наотримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмірзаподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за такушкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на вищенаведене сторонами договору обов’язковогострахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортнихзасобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метоюзабезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цимтретім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участюзабезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільнавідповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якомуправу потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повномуобсязі відповідає відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди).Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язаннязгідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальностівласників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має правовимоги до боржника (в договірному зобов’язанні ним є страховик).
Разом з тимзазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання – первісне, основнезобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повномуобсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яказдійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межахстрахової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, будекваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страховоговідшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання,оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриттяшкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьомупотерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правовоївідповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяєтьсяправами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховикзобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить правовимоги в обох видах зобов’язань – деліктному та договірному. Він вільно, навласний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимогивиключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодуванняцієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яказавдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правовувідповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхомзвернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди , за наявності передбачених статтею 1194 ЦК Українипідстав.
Вищевикладена правова позиція такожвідображена і у Постанові Верховного суду України від 20 січня 2016 р. посправі № 6-2808цс15 де суд дійшов до наступного висновку: «…право потерпілого навідшкодування шкоди її заподіювачем є АБСОЛЮТНИМ і суд не вправі відмовити в такомупозові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкодизастрахована.
У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди непозбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якоюним укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правовоївідповідальності».
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – цестрок, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свогоцивільного права або інтересу.
Позовна давність обчислюється за загальнимиправилами обчислення цивільно-правових строків.
Позовна давністьустановлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогоюстимулювання суб’єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації правана їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебігпозовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могладовідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, прозастосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільнихправ; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту – шляхомпред’явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права напозов, що розглядається у двох аспектах – процесуальному (право на пред’явленняпозивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволенняпозову, на отримання судового захисту).
Питання про об’єкт дії позовної давності виникає черезвідмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (правона захист) у контексті її співвідношення із суб’єктивним матеріальним цивільнимправом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановленапозовна давність, завжди пов’язане з порушенням суб’єктивного матеріальногоцивільного права.
Суб’єктивне матеріальне цивільне право і право на позоввідносяться до різних видів матеріального права: перше – регулятивне, друге –охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає однуабо декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення,відновлення права або захисту права іншими способами, які можутьреалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовноїдавності є забезпечення захисту порушеного суб’єктивного матеріального праваабо охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобтотимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійтивисновку, що об’єктом дії позовної давності є право на позовний захист (правона позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється ізсуб’єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охороннихправовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовнадавність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушеннясуб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто післявиникнення права на захист (охоронного).
Окремо необхідно наголосити, що страховик несе цивільно – правову (грошову - ст. 625 ЦК України)відповідальність за заборгованість по страховим виплатам ( висновок Верховного судуУкраїни при розгляді справи № 6927цс16 від 01.06.2016 р.)
Висновком вищенаведеного є те, що постраждала особа внаслідок ДТП повинна зробити:
- терміновоповідомити про ДТП відповідний підрозділ Національної поліції України;
- за наявності фотофіксуючих пристроїв сфотографувати місце ДТП, учасників пригоди, наявнідокументи, свідків, тощо;
- проінформувати учасниківдорожньо - транспортної пригоди про себе, своє місце проживання, назву тамісцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси;
- записатиреквізити свідків та інших учасників ДТП, а саме: реєстраційні знаки інших ТЗ,П. І. Б. водіїв, адреси проживання, контактні телефони; вжити всіх можливихзаходів для встановлення і фіксації реквізитів третіх осіб, які можуть бутивизнані винними у заподіянні шкоди ТЗ;
- вжити всіхможливих заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди;
- невідкладно (непізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП) письмово надати страховику, зяким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правовоївідповідальності або у випадках, передбачених статтею 41 Закону проавтоцивільну відповідальність, - МТСБУ, повідомлення про ДТП, а також відомостіпро місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна,контактний телефон та свою адресу.
- своєчаснозвернутися до страховика із заявою про виплату їй страхового відшкодування узв’язку з ДТП;
- у випадкуписьмової відмови страховика щодо виконання своїх зобов’язань звертатися досуду за захистом свого порушеного права.
Відносно початку перебігу строків позовноїдавності то Верховний суд чітко вказав, що правоособи на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного прававиникає (та відповідно перебіг позовної давності починається) з моменту, колиправо цієї особи порушене (особа довідалася про порушення свого права), тобто з моменту відмови страховика у виплатістрахового відшкодування, а не з дня скоєння ДТП.