Пункт 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Провиконавче провадження» (надалі – «Закон № 606-XIV») встановлює, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчогопровадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати,передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленомузаконодавством порядку.
Арешт на майно боржника може бути накладенийяк під час відкриття виконавчого провадження, так і в процесі здійснення іншихвиконавчих дій шляхом:
- винесення постанови про арешткоштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи назберіганні у банках або в інших фінансових установах;
- винесення постанови про арешткоштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
- винесення постанови про арештмайна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
- проведення опису майна боржника танакладення на нього арешту.
Статтею 32 Закону № 606-XIV визначено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти та інше майно(майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб абоналежать боржникові від інших осіб;
2) звернення стягнення на заробітну плату(заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачупевних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Також ст. 25 Закону № 606-XIV передбачено, що за заявою стягувача державний виконавецьодночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження моженакласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповіднапостанова.
Стягнення за виконавчими документамизвертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, іншіцінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та іншихфінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч.2 ст. 52 Закону № 606-XIV).
Постанова про арешт коштів боржника передаєтьсядержавною виконавчою службою відповідному обслуговуючому банку, в якомувідкриті рахунки боржника або які виявленні державним виконавцем, під часздійснення заходів примусового виконання рішення.
Згідно п. 10.1. лави 10 ПостановиНаціонального банку України від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердженняІнструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (далі –«Постанова НБУ») обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України недопускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією(відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленомузаконом.
Банк приймає до виконання постанову державного виконавцята/або рішення суду, які доставлені добанку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або ціннимлистом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий,орган державної податкової служби.
Якщо на кошти накладено арешт і на рахунку арештована сума коштів менша, ніж та, що зазначена в документі про арешт коштів, то банкне приймає до виконання платіжні доручення клієнта і повертає їх згідно з пунктом 2.15 глави 2 цієї Інструкції. (Пункт 10.7 Постанови НБУ).
Окремо необхідно зазначити, що відповідно доп. 10.9. Постанови НБУ кошти, щоарештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.
Разом з тим, відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачуватиподатки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом.
Згідно п. 36.1, 36.2 та 36.3 Податковогокодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податкуобчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку істроки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковийобов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язокє безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платникаподатків, крім випадків, передбачених законом.
Таким чином, якщо у боржника відсутняможливість погашення грошового зобов’язання у зв’язку із арештом розрахунковихрахунків підприємства - боржника, то єдиним правовим механізмом захисту своїхінтересів, щодо уникнення необґрунтованої податкової відповідальності, єзвернення до суду за захистом своїх порушених та/або оспорюваних прав.
Але перед цим, необхідно надати відповідніписьмові пояснення контролюючому органу, які підтверджують підставинеможливості виконання податкових зобов’язань у зв’язку з заблокованими та/абоарештованими розрахунковими рахунками підприємства … та додати копії підтверджуючих документів (наприклад,постанов ВДВС: «Про відкриття виконавчого провадження», «Про арешт коштівборжника», Зведену інформацію по виконавчому провадженню, тощо).
Судовапрактика з цього приводу не однозначна, але ось приклад рішення Вищогоадміністративного суду України від 31.05.07 р. по справі № 16/17 де судоваінстанція вирішила питання на користь платника податків: «Причиноюзатримки сплати сум податкового зобов'язання, зазначених у поданих нимподаткових деклараціях з податку на додану вартість було те, що товариство немало можливості перерахувати на спеціальні рахунки відповідні кошти, так якбанківський рахунок був арештований, згідно постанови державної виконавчоїслужби Мукачівського районного управління юстиції про арешт коштів боржника таоголошення заборони на його відчуження від 01.04.03 року у процесі примусовоговиконання наказу господарського суду Закарпатської області №14/224 від01.04.2003 року.
Таким чином, позивач суми податкового зобов'язання,зазначені у поданих ним податкових деклараціях з податку на додану вартістьсамостійно сплатити, з незалежних від нього причин, можливості не мав».
Окремо необхідно наголосити, що згідно пп.20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено правоподаткового органу звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків,який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платникаподатків, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктом 87.2 ст. 87 Податкового кодексувстановлено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків єбудь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цимКодексом, а також іншими законодавчими актами.
У відповідності до п. 88.1 ст.88 Податковогокодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїхобов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який маєподатковий борг, передається у податкову заставу.
Пунктом 89.3 ст. 89 Податкового кодексувизначено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюєтьсяактом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використатияк джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставуздійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, якепред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, наяке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим упорядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, щозабезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відмоваплатника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється правоподаткової застави, не звільняє такого платника податків від поширення праваподаткової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється уприсутності не менш як двох понятих.
Порядок продажу майна, що перебуває уподатковій заставі, встановлено ст. 95 Податкового кодексу України.
Так, п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексуУкраїни встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і накористь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платникаподатків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їхнедостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває уподатковій заставі.
Відповідно до п. 95.2 Податкового кодексуУкраїни стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться нераніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такомуплатнику податкової вимоги.
Згідно п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексуУкраїни стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючихтакого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється довиконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або йогочастини.
Висновком зазначеного є те, що законодавецьзабезпечив можливість звернення контролюючого органу до суду щодо наданнядозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платникаподатків, що перебуває у податковій заставі, а отже не потрібно зволікати зоскарження податкових повідомлень – рішень контролюючих органів та звертатисядо суду за захистом порушених та/або оспорюваних прав.