Нещодавно, Верховнийсуд України розглядаючи справу № 3-84гс16 Постановою від 06 квітня 2016 рокучітко констатував, що судова практика виходить з того, що відповідно до статті241 ЦК правочин, вчиненийпредставником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняєцивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступногосхвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим зокрема у разі,якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його довиконання.
Наступне схваленняправочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні правата обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
Із аналізу змістучастини першої статті 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схваленняправочину в обов’язкову залежність від наявності рішень окремих органівуправління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначаєвчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено.
Верховний суд наголошував, що такі діїповинні свідчити про прийняття правочину до виконання, тобто в судовому процесінеобхідно довести, що Позивач упродовж тривалого часу вчиняв дії, спрямовані навиконання оспорюванного договору (підписував додаткові угоди і специфікації на поставку товару, приймаввідвантажений товар, здійснював часткову оплату його вартості і.т.і.).
За наявності такихфактів Верховний суд підкреслює, що судам нижчої ланки необхідно керуватисяположеннями статті 241 ЦК і, зокрема, нормою, наведеною у другому реченнічастини першої цієї статті.
Разом з тим існує іоборотна сторона медалі у вигляді іншогоприкладу викладеному у ПостановіВерховного суду України від 25 травня 2016 року по справі № 62612цс15.
У цій справі судзазначив, що згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦКУкраїни особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільноїдієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідатийого внутрішній волі.
Відповідно дочастини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину єнедодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, яківстановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цьогоКодексу.
Частиною першоюстатті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, вякому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин відімені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї жстатті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органуюридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільногозаконодавства.
«Як установив суд, додаткову угоду від 28 вересня 2010 року НОМЕР_4 до договоруоренди землі від 9 січня 2008 року НОМЕР_3 було підписано від імені власниказемельної ділянки (ОСОБА_3) її донькою – ОСОБА_2, яка на момент підписаннятакої цієї угоди не мала на це жодних повноважень» .
Статтею 241 ЦКУкраїни встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищеннямповноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, якувін представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє,вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схваленняправочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні правата обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, стаття 241 ЦКУкраїни презюмує наявність упредставника певного обсягу повноважень, належним чином та увстановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а такожвстановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від іменідовірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень.За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована доправовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, якавзагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жоднихповноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
В даному випадку суд не взяв до уваги так зване«схвалення угоди» і не допомогло навіть те, що упродовж тривалого часу орендодавець(мати) вчиняла дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, оскільки булаповідомлена представником (донькою) про укладення додаткової угоди таотримувала орендну плату за договором оренди після її укладення.
З урахуваннямвикладеного треба пам’ятати, що однією з найпоширеніших підстав позовної заяви недобросовісногоконтрагента є посилання на те, що підписант угоди (директор, генеральнийдиректор та/або представник ) був не уповноважений та/або вийшов за межі своїхСтатутних повноважень та уклав правочин поза межами своєї компетенції.
Правові підставидля подання такого позову викладені умоєму матеріалі: «Вчинення правочину зперевищенням повноважень: аспект недійсності».
Таким чином, при укладанні господарських договорів, а самедля їх відповідності вимогам діючого законодавства України, необхідно врахувати(перевірити) нижчевикладене:
1. наявністьзареєстрованого належним чином суб’єкта господарювання, що підтверджуєтьсявідповідним документом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ;
2. наявністьвідповідних повноважень у представника на вчинення такого виду правочинів,засвідчених рішенням Загальних зборів та/або Наглядовою Радою господарськоготовариства;
3. дії особи(директора, генерального директора і.т.і.) повинні відбуватися в рамках Законуі Статуту для певного виду правочинів, зокрема значних (великих) угод.
Якщо ж вищевикладенаситуація трапилась і є деякі ознаки/побоювання, що суд може визнати такий оспорюванийправочин недійсним, то в першу чергу в судовому процесі необхідно скористатисяправовою допомогою захисника, виробити спільну стратегію процесуального захистута всіма можливими засобами доводити факт виконання (можливо частковоговиконання) умов угоди не тільки з Вашого боку, а й з боку контрагента.