Левова частина позовних заяв, апеляційних такасаційних скарг, які поступають до адміністративних,апеляційних та Вищого адміністративного суду України стосуються оскарженняподаткових повідомлень – рішень фіскальних (податкових / митних органів).
Разом з тим, Листом Вищого адміністративногосуду України від 18 січня 2012 року №165/11/13-12 передбачено, що «звернення до суду з вимогами про скасуваннярішення відповідача – суб’єкта владних повноважень, безпосереднім наслідкомяких є зміна складу майна позивача, ємайновими спором».
В свою чергу, враховуючи положення Закону України «Про судовий збір», за оскарженняподаткового повідомлення-рішення (далі – ППР) судовий збір сплачується урозмірі 1,5% від ціни позову без максимальної граничної ставки.
Вказана ставка є непомірно високою, оскількиправова спільнота, в тому числі і самі фіскали, вважають, що оскарження ППР неє майновим спором.
Наприклад, доктор юридичних наук, професорКафедри фінансового права Київського національного університету імені ТарасаШевченка Гетманцев Д.О. ще 10.08.2015 р.звернувся до ВАСУ з відповідним роз’ясненням щодо «матеріальності вимог» танавів відповідні обґрунтування, де серед іншого: «Так, влисті Вищого адміністративного суду України №165/11/13-12 вказано, що за практикоюЄвропейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб’єктавладних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставногостягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
Проте,це не відповідає дійсності, оскільки Європейський суд з прав людини ніколи неприймав рішень, в яких містились би висновки про майновий або немайновийхарактер вимог щодо визнання протиправним подібних рішень суб’єкта владнихповноважень.
Більшетого, як зазначалось вище, у справі «Феррадзіні проти Італії» Європейський судпрямо наголосив, що наявність вподатковому спорі майнових наслідків не є підставою для віднесення його досфери захисту цивільних прав і обов’язків. Тобто спір про законність дійподаткових органів при винесенні податкових повідомлень-рішень так і залишаєтьсяспором про захист порушених саме публічних [а не майнових] прав.
Конвенціяз захисту прав людини і основоположних свобод виходить з широкого розумінняпоняття «майно». За висновками Європейського суду з прав людини використане вКонвенції поняття «майно» має автономний характер і не обов’язково маєвідповідати цьому поняттю в національному законодавстві (§100 рішення у справі«Бейелер проти Італії», №33202/96). Тобто термінологія Конвенції не можеавтоматично застосовуватись при тлумаченні національного законодавства, а потребує відповідної адаптації».
Більше того, в мережі з’явився лист ВАСУ від28.10.2015р. № 11/10-439, N Д/33/15 адресований Народному депутатові УкраїниДенисенку В.І.: «..Дійсно, правовий висновок, наданий Вищим адміністративнимсудом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N165/11/13-12), неоднозначно сприйнятий особливо учасниками судового процесу.
Разом із тим необхідно зазначити, щороз'яснення з питань застосування законодавства стосуються тих положень, які єйого предметом. Через внесення змін до тих норм законодавства, які роз'яснювалися,або до пов'язаних з ними такі роз'яснення втрачають практичне значення.
Такимчином, роз'яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18січня 2012 року N 165/11/13-12 (Лист N 165/11/13-12), вичерпало свою діюіз набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплатисудового збору" (Закон N 484-VIII), а тому у відкликанні цього листанемає потреби».
Однак у кінцівки зазначеного вище листа, ВАСУ проявив не потрібну «толерантність» івказав, що цей процес потребує законодавчих змін…
З урахуванням власного досвіду, а також наявної судової практики, суди нижчихінстанцій не враховують або ігнорують Лист ВАСУ № 11/10-439, N Д/33/15, однакзалюбки посилаються на Лист ВАСУ N 165/11/13-12 та ЗУ «Про судовий збір» і залишають без рухупозовні заяви платників податків з підстав не оплати судового збору із ставокмайнового характеру.
Більше того, відповідно до пояснювальноїзаписки за цією тематикою, щодо відповідних законодавчих змін, на сайтіВерховної ради України з’явився законопроект № 3174 від 23.09.2015 «Провнесення змін до Закону України "Про судовий збір" (щодо усуненняперешкод у доступі до правосуддя)» внесений нардепом Долженковим О.В... однак станом на сьогодення …нічого не змінилось – стадія «Вручення пропозицій» (!!!)
Справедливості заради, необхідно наголосити і на збентеженості фіскальних органів, якевиражене у листі Голови Громадської ради при ГУ ДФС у місті Києві НараєвськоїІрини від 13 січня 2016 р. щодо належність даної категорії справ до спорівмайнового характеру, оскільки через скасування максимального розміру судовогозбору для юридичних осіб за подання позовів майнового характеру оскарження ППРстало досить затратною справою. … (наступна частина листа мені дужеподобається) … «Ситуаціяускладнюється тим, що нерідко донарахування податків за ППР буваютьбезпідставними і при цьому на досить значні суми коштів».
Тобто, це ще один раз доводить можливістьбезпідставних дій фіскальних органів щодо донарахування податків його платнику…так може потрібно змінювати систему?
Вищевикладене підтверджується і судовоюпрактикою, оскільки Верховний суд України не допускає до перегляду заяви і скарги фіскальних органів не оплаченихвідповідною сумою майнового спору та не задовольняє клопотання останніх щодозвільнення від його сплати, мотивуючи наступним.
Справа № 810/4680/15 Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: «…підстав для задоволення клопотання про звільнення її від сплати судового зборуне вбачається, оскільки пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015року № 484-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодосплати судового збору», яким серед іншого скасовано встановлені раніше дляорганів державної фіскальної служби пільги щодо його сплати, Кабінет МіністрівУкраїни було зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів».
Справа № 810/4823/13-а та № 814/1462/15Ухвала ВСУ від 22.06.16 р.: « .. Обґрунтовуючи наявність різногоправозастосування, ДПІ послалася на ухвали Вищого адміністративного судуУкраїни від 25 грудня 2015 року № К/800/47029/15, 23 вересня 2015 року №К/800/40998/15 та 27 жовтня 2015 року № К/800/45545/15, якими відкритокасаційне провадження за скаргою податкового органу на судові рішення в іншійсправі з відстроченням сплати судового збору, а також звільнено митний органвід сплати такого збору. Перевіривши викладені у заяві доводи та вивчившидодані до неї судові рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративнихсправах Верховного Суду України не вбачає неоднакового застосування судомкасаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а отже йнеобхідності у відкритті провадження про перегляд ухвали Вищогоадміністративного суду України у цій справі».
Справи № 816/1780/13-а та №826/17111/13-а від 21.06.16 ВСУ вказав: «Заява ОДПІ невідповідає зазначеним вимогам у зв'язку з відсутністю документа про сплатусудового збору. У заяві міститься клопотання про звільнення заявника від сплатисудового збору в порядку статті 88 КАС, у зв'язку з відсутністю коштів для йогосплати. Такі доводи заявника не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 2розділу ІІ Закон України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ «Про внесення зміндо деяких законодавчих актів України щодо сплати. Отже підстав для звільненняДПІ від сплати судового збору немає.»
Висновок: Підсумовуючи зазначене вбачається, що вищевказані недолікизаконодавства і правозастосувальної практики, можна використовувати якінструмент для захисту прав платника податків, так і як засіб «процесуальної диверсії»,щодо затягування у часі набрання податковим повідомленням –рішенням своєїчинності.