Реституція (лат. restitutio — відновлення) — поновлення порушенихмайнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якоюзаподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей унатурі — тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їхнеможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Інститутреституції застосовується у цивільномуправі щодо недійсних угод (джерело – «Вікіпедія»).
Реституція — це спеціальний зобов’язальний спосіб захисту прававласності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсногоправочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторонинедійсного правочину, якій він і був переданий. (Романюк Я.М., ГоловаВерховного суду України, Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .
Окремо необхідно наголосити, що за змістом статті 216 ЦКта виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваногоправочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно достатті 11 ЦПК (ч.3 п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судовупрактику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Віндикація (від лат. Vindicatio захист) – витребування своєї речі неволодіючимвласником від володіючого не власника.
Віндикація — це передбачений законом основний речово-правовий спосібзахисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речовеправо на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища,що існувало до порушення, шляхом повернення об’єкта права власності у володіннявласника (титульного володільця) з метою відновлення права використаннявласником усього комплексу його правомочностей. (Романюк Я.М., ГоловаВерховного суду України, Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .
Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті388 ЦК (ч. 3 п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практикурозгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Необхідно звернути увагу і на судову практику, якасклалася при вирішенні даної категорії правових спорів, зокрема у рішенні посправі № 6-327цс15 від 23.12.2015 р. Верховнийсуд України вказав на наступне.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України правовласності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього правачи обмежений у його здійсненні.
У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має правомирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власностіінакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом ізагальними принципами міжнародного права.
Згідно ізчастиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку,встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених,невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено правокожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнанняабо оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином порушення, невизнання або оспорюваннясуб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права іззастосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені устатті 16 ЦК України.
Способами захистуцивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнанняправочину недійсним (частина другастатті 16 ЦК України).
За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК Українисуд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановленийдоговором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права таінтересу особи в разі порушення нею положень частин другої ? п’ятої статті 13цього Кодексу.
Нормами цивільного законодавства передбачені засадизахисту права власності.
«Реституція у вузькопрактичному розумінні є передусімзагальним наслідком недійсності правочинів усіх видів незалежно від підставнедійсності й полягає в приведенні сторін у первісний стан.
З урахуванням положень п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК результатом реституції можна визнати такийспосіб захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у відновленністановища, що існувало до порушення. Порушенням права в такому випадкувизнається вчинення правочину за наявності станом на момент його вчиненнядефекту, який за законом може бути підставою недійсності правочину, ареституція виступає наслідком факту визнання правочину недійсним абоконстатації недійсності правочину (в разі нікчемності правочину) і заходом,спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину допочаткового стану, тобто такого, який вони мали до вчинення правочину.
Можна вважати, що метою проведення реституції євідновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовомустановищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютногознищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб’єктами —учасниками недійсного правочину» - Романюк Я.М., Голова Верховного суду України(Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .
В свою чергу стаття 387 ЦК України надає власнику правовитребувати майно із чужого незаконного володіння.
Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, якідають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, якавважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
«Віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, щоправо власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть увипадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування внезаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявленащодо витребування лише індивідуально-визначеної речі» - Романюк Я.М., ГоловаВерховного суду України (Вісник ВСУ № 9(169)’2014) .
Аналіз Практики розгляду судами цивільних справ про визнанняправочинів недійсними зроблений Верховним судом України передбачає, що в першучергу слід звернути увагу на конкуренцію міжреституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.
На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК єспеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, щоможуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна внатурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація).
Ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належнимспособом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним тазастосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятисяпозов про витребування майна з чужого незаконного володіння.
ПРАВИЛО: Якщо майнопередане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позовпро визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідківнедійсності правочину має пред’являтися тоді, коли майно залишається унабувача. Тобто якщо вчинений одинправочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективнимспособом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набувмайно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібнозвертатися з віндикаційним позовом.
Якщо післяукладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачаєтьсяправильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявлятипозов про витребування майна в останнього набувача.
Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лишевіндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володінняне потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законноговласника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається завласником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, щой повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна занедійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, колипредметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).
У разі задоволення віндикаційного позову суд повиненвирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених нимвитрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, якаотримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсностіправочину.
Також Верховний суд України неодноразово вказував, що розглядаючитакі спори судам слід встановити дійсного власника майна, для чого необхіднодослідити всі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, зурахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їх дослідження, прицьому суди не повинні надавати перевагу одним доказам над іншими.