Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Провиконавче провадження» Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державноївиконавчої служби виключно в судовомупорядку.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму ВищогоАдміністративного суду України від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практикузастосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарженнярішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» (надалі – «Постановапленуму») учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) таособи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншоїпосадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщозаконом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чибездіяльності таких осіб.
Отже, суди при визначенні юрисдикції повиннівиходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої службипри виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.
В свою чергу, п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Провиконавче провадження» передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають виконаннюдержавною виконавчою службою такі виконавчі документи зокрема: постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних зорганізацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Ч. 3 п. 6 Постанови пленуму чітко вказує, що зазмістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягненнявиконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчимидокументами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окремепровадження і підлягає виконанню в загальномупорядку.
Томуслід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюєтьсяна справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусовоговиконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вонивидані. Також до юрисдикції адміністративних судівналежать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Окремо необхідно наголосити, що п. 10Постанови пленуму передбачає, що судам необхідно мати на увазі, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 КАС України.
Стаття 181 КАС України встановлює, що учасники виконавчого провадження (крімдержавного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій,мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщовважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншоїпосадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чиінтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарженнярішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовнузаяву може бути подано до суду: удесятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися пропорушення її прав, свобод чи інтересів.
Проте, Верховний суд України розглядаючисправу № 6-3077цс15 від 24 лютого 2016 року висловив зовсім протилежну правовупозицію.
Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державноговиконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають правозвернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, щорішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особидержавної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а такожякщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чибездіяльності таких осіб.
Інший порядок судового оскарження, у тому числі колоучасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль завиконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарськогопроцесуального кодексу України.
Відповіднодо частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження»рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскарженісторонами до суду, який видав виконавчий документ.
Заприписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають правозвернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією абобездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державноївиконавчої служби під час виконаннясудового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхправа чи свободи.
Скаргана рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особидержавної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ(частина друга статті 384 ЦПК України).
Справиза скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадовоїособи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правиламиЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участюдержавного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби,рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.
Зарезультатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387ЦПК України).
Отже, якщо законом установлено інший порядок судовогооскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадовоїособи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративнихсудів у такій категорії справ.
Аналогічнаправова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада2015 року в справі № 6-2187цс15.
Такимчином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку прозакриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)».
Надалі, стаття 121-2 Господарсько –процесуального кодексу України «Оскарженнядій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби» передбачаєнаступне:
1. Скарги на дії чи бездіяльність органівДержавної виконавчої служби щодовиконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бутиподані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчиненняоскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або здня, коли дія мала бути вчинена.
2. Скарги на дії органів Державної виконавчоїслужби розглядаються господарськимсудом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржникчи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача,прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засіданняне є перешкодою для розгляду скарги.
Більше того, стаття 111-28 ГПК Українипередбачає обов'язковість судових рішень Верховного Суду України для всіхсуб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльностінормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодозастосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судамизагальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Невиконання судових рішень Верховного СудуУкраїни тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Разом з тим, при визначені підсудностінеобхідно звернутися до п. 6 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного судуУкраїни від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практику застосування адміністративнимисудами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чибездіяльності державної виконавчої служби», яка роз’яснює , що Виконавчийзбір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника заневиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого зборувиконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленомуЗаконом України "Про виконавче провадження".
Прийнятадержавним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для їїпримусового виконання.
Зазмістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) постанови державного виконавця про стягненнявиконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчимидокументами.
Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окремепровадження і підлягає виконанню в загальномупорядку.
Висновок: враховуючи той факт, що стаття 121-2 Господарсько – процесуальногокодексу України «Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчоїслужби» передбачає порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державноївиконавчої служби конкретно «щодовиконання рішень, ухвал, постанов господарських судів», а постановадержавного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору – це санкціявідповідальності майнового характеру (п.6 Постанови пленуму ВАСУ), яка якщо не виконана самостійно Боржником є окремим виконавчим документом (п. 7 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження»)і при закритті виконавчого провадження з підстав передбачених Законом, виділяєтьсяв окреме провадження, а також є підставою для її примусового виконання, то і оскарження її повинно відбуватися виключнов рамках юрисдикції адміністративних судів, тобто відповіднимАдміністративним судом в рамках предметної та територіальної підсудності.