Позовна давність – це строк, у межах якого особа можезвернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу(ст. 256 ЦК України).
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня,коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або проособу, яка його порушила.
Формулювання загального правила щодо початку перебігупозовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особипро певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістюцієї особи знати про ці обставини (зазначенийвисновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014р. у справі №6-152цс14).
Суб’єктивно –оціночний критерій позовної давності:
Принцип № 1: Відповідно до загальноприйнятої судової практики, початокперебігу позовної давності починається не тільки з часу безпосередньоїобізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знатипро ці обставини.
Примітка: як зазначивВерховний суд України в рішенні від 03.02.2016 року по справі № 6-75цс15 можливість знати про порушення своїх прав випливає іззагальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦКУкраїни), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власнийрозсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати пропосягання на права.
Наприклад: особа звернулась до суду на дії, точніше на бездіяльністьжитлово – експлуатаційної дільниці, а виявилось, що вона вже не є власником житла (жорсткий приклад,але це реалії життя!!!))
Принцип № 2: Другий принцип застосування строків позовної давностіполягає в тому, що обов’язокдоведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладаєтьсявиключно на позивача.
Таким чином, саме позивач, при зверненні із позовноюзаявою до суду, повинен обґрунтувати та надати відповідні докази, які чітковкажуть на час з якого останньому стало відомо про порушення його права (Постанова Верховного суду України від 29жовтня 2014 р. у справі №6-152цс14 та від 03.02.2016 р справа № 6-75цс15).
Принцип № 3: Зворотнімвищевикладеному є те, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, прозастосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові,а це вже зацікавленість Відповідача у справі, оскільки така заява жодним чином нів інтересах Позивача (Заявника).
Проте необхідно вказати, що відповідно до Листа Вищогоспеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від16.01.2013 року за № 10-70/0/4-13 заявапро застосування позовної давності можебути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першоїінстанції.
Разом з цим, якщовідповідач подав до суду заперечення проти позову, пославшись на сплив позовноїдавності, то зазначене є належним підтвердженнямпро застосування позовної давності.
Принцип № 4: Викладений у Правовій позиції Верховного суду по справі №6-75цс15, згідно якої, положення частинип’ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов’язання сторін(щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.
Тобто принципнаправленості та/або застосування строків позовної давності.
Зокрема суд зазначив, що частина п’ята статті 261 ЦКУкраїни визначає початок перебігу позовної давності у зобов’язаннях звизначеним або невизначеним строком виконання.
Згідно із цією нормою за зобов’язаннями з визначенимстроком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строкувиконання.
За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений абовизначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, колиу кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщоборжникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебігпозовної давності починається зі спливом цього строку.
Правило цієї норми є спеціальним, тобто застосовується йтоді, коли заінтересована особа не знала і не могла знати про порушення свогоправа.
Разом з тим положення частини п’ятої статті 261 ЦКУкраїни застосовуються до вимог про зобов’язання сторін (щодо виконанняправочину), а не до вимог про недійсність правочину.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставоюнедійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судомнедійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).
Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнаннянедійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частиніпершій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могладовідатися про вчинення цього правочину.