Важливо: Платникподатку має право на одержання бюджетної заборгованості, а ефективним способомзахисту порушених прав є стягнення з бюджету відповідних коштів.
Вобгрунтування зазначеного ВАСУ вказав наступне: « Частиноюдругою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову,яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини ігромадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративнийсуд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владнимисуб'єктами, а вправі обрати найбільшефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характерутакого порушення».
Крім цього, суд зауважив, що п.200.23 статті 200 Податкового Кодексу передбачено, що суми податку, невідшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаютьсязаборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. Таким чином,після закінчення установлених чинним законодавством строків дляадміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетневідшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дійневідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.
Наведений юридичний факт, у свою чергу,зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави такредитором – платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплатийому відповідної суми.
Колегія суддів також зазначила, щонадаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слідзважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаногоКоролівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана нормагарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав ісвобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вонивиражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, «ефективний засіб правогозахисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечитипоновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесеннярішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпеченняїх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
P.s. Постаєцілком слушне питання: «А навіщо нам Верховний суд України, якщо його судовапрактика суперечить Закону і здоровому глузду????»