Іноді одна подія стає символом для цілої епохи. Візит до Аляски, що зібрав двох глав держав, один із яких перебуває під ордером Міжнародного кримінального суду, нагадує мені про старий судовий процес, де правда і закон здавалися очевидними, але все вирішувала людська симпатія присяжних. Так само й у міжнародній політиці: іноді долю мільйонів визначає не буква міжнародних договорів, а особистий потиск руки.

Юридична рамка: Римський статут і його обмеження

З формального боку, держава-господар не порушила міжнародних норм. Вона не є учасником Римського статуту, а тому не має юридичного зобов’язання виконувати ордер МКС. Це і є найслабкіше місце в архітектурі міжнародного правосуддя: наддержавна інституція ухвалює рішення, але його виконання залежить від доброї волі держав.

Ця правова прогалина давно стала ахіллесовою п’ятою МКС. Ми бачили подібне раніше: ордери на арешт діячів, звинувачених у геноциді в Судані, залишалися на папері. Лідери спокійно подорожували країнами, які не визнавали юрисдикцію Гааги. І ось тепер історія повторюється — тільки в іншому масштабі та з іншими акторами.

Імунітет глав держав: захист чи ширма?

Міжнародне звичаєве право визнає особливий імунітет для чинних глав держав. Він покликаний гарантувати стабільність міжнародних відносин і запобігати політичним зловживанням. Але чи не став цей імунітет інструментом безкарності?

Прецеденти доводять: навіть імунітет не є абсолютним. Рішення Міжнародного суду ООН у справі «Конго проти Бельгії» підтвердило, що глава держави може бути захищений від арешту під час виконання обов’язків, але це не звільняє його від відповідальності після завершення каденції. Ба більше, трибунали щодо Югославії та Руанди неодноразово демонстрували: жодна посада не може бути щитом від суду.

Відключити

Однак практика йде своїм шляхом. Держави знаходять зручні пояснення, аби уникнути «незручних» арештів, адже дипломатія іноді дорожча за справедливість.

Аляска як арена: символізм і практичність

Місце зустрічі обрано не випадково. Аляска, віддалена й водночас стратегічна, дала сигнал: на території держави, що не пов’язана з МКС, можна вести перемовини без страху. Це своєрідна «безпечна гавань» для тих, кого переслідує міжнародне правосуддя.

Символізм тут очевидний. У світовій свідомості закарбовується образ: міжнародне право — це умовність, яку можна обійти заради «вищих політичних інтересів». У цьому сенсі географія стає інструментом пропаганди: одна сторона демонструє, що для неї немає перешкод, інша — що вміє гнучко діяти на межі закону.

Особистий фактор: коли дружба важливіша за право

Міжнародні угоди завжди писалися людьми. Але надто часто ці ж самі люди дозволяють власним стосункам перекреслювати закладені ними принципи. Особистий фактор у дипломатії — це як тінь, що завжди супроводжує букву закону.

Я пригадую ситуацію, коли через дружні відносини між африканськими лідерами один із них уникнув видачі попри чіткі міжнародні зобов’язання. Судові рішення залишалися в теорії, а реальність диктувала політика. Подібне бачимо і тепер: теплі слова й обійми перекреслюють сухі параграфи конвенцій.

Відключити

Право і мораль: паралельні чи перехресні лінії?

У юридичному сенсі приймаюча держава в Алясці вчинила «правильно». У моральному — ні. Женевські конвенції чітко зобов’язують переслідувати воєнні злочини, незалежно від того, чи підписано Римський статут. Проте на практиці цей універсальний обов’язок розчиняється в тумані політики.

Тут і виникає ключове питання: чи може міжнародне право існувати без морального виміру? Якщо країни починають вибірково виконувати свої обов’язки, то принцип «ніхто не вище закону» втрачає сенс.

Наслідки для постраждалих держав

Для країн, які зазнали агресії, подібні зустрічі звучать як вирок. Переговори без їхньої участі створюють ризик ухвалення рішень, що суперечать їхнім національним інтересам. З точки зору Статуту ООН це порушує принцип суверенної рівності та права на самовизначення.

Більше того, такий підхід підриває ефективність санкцій, адже він демонструє: навіть під ордером МКС можна залишатися повноправним гравцем у світовій політиці. Це руйнує довіру до міжнародних інституцій і стимулює інших лідерів діяти подібним чином.

Відключити

Порівняльна практика: уроки з інших континентів

Подібні ситуації вже відбувалися. У 2015 році лідер однієї з африканських держав, проти якого було видано ордер МКС, спокійно відвідав Південно-Африканську Республіку. Попри рішення місцевих судів про необхідність арешту, влада дозволила йому залишити країну. Це створило серйозну кризу верховенства права.

Європейський досвід інший. Тут навіть високопосадовці опинялися за ґратами: приклад колишнього президента Сербії Мілошевича доводить, що політичний імунітет не безмежний. Проте цей урок, здається, не став універсальним.

Майбутнє міжнародного правосуддя: криза чи шанс?

Кожен подібний візит — це лакмусовий папірець для системи міжнародного права. Якщо світ мовчить, то послання очевидне: правила діють лише для слабких. Якщо ж пролунає чітка реакція, тоді міжнародне правосуддя отримає шанс на відродження.

Я переконаний: необхідно переглянути питання імунітету глав держав у випадках воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Так само потрібні механізми співпраці з державами, які не є учасниками Римського статуту, аби жодна країна не ставала «оазою безкарності».

Візит до Аляски вкотре показав: міжнародне право живе в тіні політики. З юридичного боку порушень немає, з морального — перед нами небезпечний прецедент. Особисті стосунки між лідерами іноді переважують обов’язки, визначені конвенціями й договорами.

Це нагадування нам, юристам: справедливість потребує не лише законів, а й політичної волі їх виконувати. І поки ця воля поступається дружнім обіймам і закулісним домовленостям, міжнародне правосуддя залишатиметься тінню самого себе.