Коли я розмірковую над Telegram, перед очима виникає не лише безпечна чат-платформа, а справжня імперія, зведена на засадах анонімності й незалежності від державного контролю. Для мене, як досвідченого адвоката, це не абстрактна техномода — це виклик юридичному порядку, що має як світлі, так і похмурі боки.

Telegram — це й не просто месенджер, це симбіоз свободи слова, шифрування, бізнес-структур і регуляторної невизначеності. Його популярність у регіонах з жорстким цензурним тиском (наприклад, у деяких країнах Близького Сходу чи Східної Європи) — це не дивина. Але що робить ситуацію складнішою — це включення у взаємодію з правовою системою: від кримінальних справ до міжнародних заборон.

Telegram в Україні — це також вже давно не просто месенджер. Він став ареною, де перетинаються журналістика, пропаганда, бізнес, злочин, приватні розмови та публічні суди думок. У цих цифрових коридорах легко знайти все: від оперативних новин і розслідувань до цинічних «зливів» з особистими фото та вигаданими історіями про людей, які не мають жодної можливості себе захистити. І тут починається парадокс. Анонімність у Telegram створює ілюзію безкарності, але закон не знає анонімів — він знає тільки суб’єктів, які несуть відповідальність.

Анонімність, якої не існує

Ще кілька років тому можна було почути фразу: «У Telegram мене ніхто не знайде». Сьогодні це звучить так само наївно, як розмова про безпечні офшори в епоху глобальних обмінів даними. Технологічні інструменти, якими користуються українські слідчі, кіберполіція та СБУ, дозволяють ідентифікувати адміністраторів навіть добре захищених каналів. А співпраця з іноземними партнерами дає змогу отримати технічні дані напряму — через процедури міжнародної правової допомоги.

Це як у судовому процесі: суд намагається змусити голову секретності поволі опускати створені Telegram бар’єри. Однієї миті — ми маємо рішення судів певних країн, що видають запити про доступ до даних користувачів. Інша — компанія нагадує: «ми не зберігаємо ключове, ми лише передаємо трафік». І це не абстракція. Наприклад, в ЄС ми спостерігали постанови, які сліпо вимагали надання метаданих. Telegram, як відомо, зберігає дані користувачів лише на серверах, що географічно розділені (команда має дата-центри в Британських Віргінських островах, США тощо). Європейські суди визнають такі перестороги, але рішення ухвалюються індивідуально — як, скажімо, у справі, коли суд Швеції хотів метадані — а компанія надала лише обмежену відповідь, посилаючись на серйозні технічні та правові бар’єри.

Відключити

Міжнародна практика демонструє: навіть найбільш закриті платформи піддаються юридичному впливу. У Франції 2021 року суд зобов’язав Telegram передати IP-адреси та контактні дані адміністраторів каналів, що поширювали терористичний контент. У Німеччині компанія отримала мільйонні штрафи за відмову видаляти незаконні пости в рамках NetzDG — закону про мережеве правозастосування.

Український фронт: від штрафу до блокування

В Україні адміністративна відповідальність адміністраторів Telegram-каналів — це вже усталена реальність. Кодекс України про адміністративні правопорушення містить цілий набір статей, під які можна підвести діяльність, пов’язану з неправдивими чутками, порушенням авторських прав, незаконним використанням персональних даних.

Судова практика доводить: навіть анонімний адміністратор — це публічний розповсюджувач інформації. У справі, розглянутій Березівським районним судом Одеської області, людина була притягнута до відповідальності за публікацію фото учнів із вигаданими негативними підписами. Тут важливим став не лише факт поширення, а й суспільний ефект — паніка серед учасників навчального процесу.

Авторське право: чия картинка у стрічці

Мало хто з адміністраторів замислюється, що завантажене фото або відео може мати конкретного правовласника. У Нідерландах, наприклад, за систематичне використання чужих зображень у соцмережах без дозволу можна отримати не лише штраф, а й вимогу виплатити компенсацію, яка у рази перевищує вартість самого контенту. В Україні ж ст. 51² КпАП дає підстави накладати штраф до 5 100 грн. та конфісковувати обладнання, якщо порушення авторських прав є суттєвим і системним.

Коли штраф — лише початок

Є випадки, коли сама природа контенту становить загрозу для національної безпеки. Тут адміністративні механізми вже не працюють, і держава включає інші важелі — блокування каналів. Такі дії можуть відбуватися у рамках кримінального провадження, за рішенням суду, або через санкційний механізм РНБО. Як у випадку з каналами «Резидент» та «Легитимный», які, за даними СБУ, були інструментами російської розвідки.

Відключити

Як адвокат, я часто говорю: повна анонімність — це міраж. Закон потребує балансу між конфіденційністю і суспільною безпекою. Я бачив справи, коли правоохоронці розкривали канал, за яким здійснювались шахрайства, — не через Telegram-API-доступ, а за класичними слідчими діями: оперативні закупівлі, вилучення гаджетів, співпраця з технічними спеціалістами платформи. У багатьох юрисдикціях (наприклад, у Великобританії) предметом стали законні процедури типу “Production Order” або “Search Warrant” — відповідно до закону про расследування злочинів (Police and Criminal Evidence Act 1984). І цим процедурам підпорядковуються ті дані, які реально є: резервні копії, кешовані чати чи вхідні логи.

Далеко не всі випадки можна «закрити» штрафом. Якщо канал систематично поширює матеріали, які становлять загрозу національній безпеці, держава вдається до блокування.

В Україні це можливо у кілька способів:

  1. Судове рішення — за позовом постраждалої особи чи органу влади.

    Відключити

  2. Кримінальне провадження — коли суддя накладає арешт на майнові права, пов’язані з каналом, або зобов’язує провайдерів закрити доступ.

  3. Санкції РНБО — обмеження доступу до каналів, включених до санкційних списків.

У міжнародному контексті можна згадати закон POFMA у Сінгапурі, що дозволяє міністрам без суду наказувати соцмережам виправляти чи видаляти небезпечну інформацію. А в Австралії діє Online Safety Act, який дає державному уповноваженому право вимагати видалення шкідливого контенту протягом 24 годин.

Міжнародна практика й тут показує паралелі. У Великій Британії під час пандемії COVID-19 судові органи домагалися від месенджерів видалення каналів, які поширювали небезпечні фейки про лікування. 

Дилема свободи слова

Як адвокат, я не можу оминути моральну дилему. Свобода слова — це основа демократичного суспільства. Але чи можна вважати свободою розповсюдження адрес військових частин або приватних листувань? Тут тонка межа між правом на висловлення і прямою шкодою. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував: свобода вираження не є абсолютною, і вона може бути обмежена в інтересах національної безпеки чи захисту прав інших людей.

Попри наявність інструментів, українське законодавство потребує оновлення. По-перше, варто чіткіше прописати відповідальність власників і адміністраторів каналів незалежно від формальної реєстрації як ЗМІ. По-друге, слід передбачити швидкі процедури блокування небезпечних каналів за аналогією з європейськими нормами, але з достатніми запобіжниками від зловживань. По-третє, необхідно розвивати міжнародне співробітництво, щоб тиск на транснаціональні платформи був системним, а не ситуативним.

Українське законодавство потребує вдосконалення. Я бачу кілька напрямків:

  1. Чітка дефініція адміністратора каналу у праві — із закріпленням його обов’язків і відповідальності незалежно від статусу ЗМІ.

  2. Швидкі процедури блокування небезпечних каналів з судовим контролем, щоб уникнути зловживань.

  3. Посилення міжнародної взаємодії — постійні канали зв’язку з юрисдикціями, де розташовані офіси або сервери месенджерів.

  4. Медіаграмотність населення — без критичного мислення навіть найсуворіші закони не зупинять поширення фейків.

Telegram сьогодні — це дзеркало суспільства в умовах війни: воно відображає і героїзм, і підлість, і правду, і фейк. І хоча технології дають можливість поширювати інформацію миттєво, вони не скасовують стару істину: кожне слово має свою ціну. Держава вже навчилася впливати на анонімну тіньову імперію месенджера. І питання лише в тому, чи встигне законодавство підлаштуватися під швидкість цифрових атак. Бо в цій гонці виграє не той, хто має більше ресурсів, а той, хто вміє діяти швидше і точніше.