Війна – час, коли право і мораль проходять випробування на міцність. У мирний період закони пишуться так, щоб гарантувати кожному право на життя, на захист, на справедливий суд. Але коли країна опиняється у смертельній загрозі, коли ворог нависає над державністю, а всередині суспільства виникають ті, хто його підтримує, – спокуса винести швидке й безапеляційне покарання зростає.

Смертна кара за зраду, за співпрацю з ворогом, за підрив національної безпеки – поняття, яке періодично зринає в публічному просторі. Але чи може виняткова міра покарання бути інструментом правосуддя в умовах війни? Чи вона перетворюється на зброю політичної боротьби?

Сьогодні я хочу поговорити про те, чому в часи війни смертна кара за зраду держави може бути не лише виправданою, а й необхідною. Не для помсти, а для справедливості. І нехай цей текст буде не лише юридичним роздумом, а й спробою зазирнути в душу суспільства, яке стоїть на межі. Я розумію, смертна кара — це тема, яка завжди викликала палкі дискусії в суспільстві. В Україні вона була скасована понад два десятиліття тому, але питання її відновлення періодично спливає на поверхню, особливо в контексті воєнних дій та тяжких злочинів. Як достатньо досвідчений адвокат, я вважаю за необхідне розглянути це питання з різних боків: історичного, правового, морального та практичного.

Зрада як ніж у спину: чому це більше, ніж просто злочин

Коли я гортаю сторінки Кримінального кодексу України, стаття 111 — "Державна зрада" — здається мені не просто набором слів. Це діагноз. Це рана, яку не видно на рентгені, але яка болить сильніше за будь-який перелом. У мирний час зрада — це злочин проти абстрактної ідеї державності, але під час війни вона стає актом, що вбиває реальних людей. Солдатів, які гинуть через передані ворогу координати. Цивільних, чиї домівки злітають у повітря після "зливу" інформації.

Кожен випадок державної зради — це не просто порушення закону, це співучасть у вбивстві.

Відключити

Всі ми пам'ятаємо справи — не називаю імен, бо в таких історіях імена вже не мають значення. Наслідок безвідповідальної політики — знищені склади із боєприпасами й десятки загиблих, здача Криму тощо. Законодавство передбачає за це від 10 до 15 років ув’язнення або довічне. Але чи достатньо цього? А головне чи зможе система притягти до відповідальності дійсно винних у цьому політичніх еліт? Чи може термін у в’язниці повернути тих, хто вже не повернеться? Зрада в часи війни — це не просто злочин проти держави, це злочин проти життя. І тут ми підходимо до першого питання: чи є покарання, яке відповідає тяжкості такого діяння?

Історичний екскурс: шлях до скасування смертної кари в Україні

Україна, як і більшість пострадянських країн, успадкувала від СРСР практику застосування смертної кари. Однак, з набуттям незалежності, держава почала рухатися в бік демократичних цінностей та прав людини. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав смертну кару неконституційною, посилаючись на те, що право на життя є абсолютним, а повага до людського життя — фундаментальна засада правового суспільства. Це рішення стало ключовим кроком до скасування смертної кари в країні.

У лютому 2000 року Україна ратифікувала Протокол № 6 до Європейської конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари. Цей крок підтвердив прагнення України інтегруватися до європейської спільноти та дотримуватися міжнародних стандартів у сфері прав людини. У 2001 році Верховна Рада прийняла новий Кримінальний кодекс, в якому смертну кару було замінено на довічне ув'язнення.

Суспільні настрої: чи готові українці до повернення смертної кари?

Незважаючи на офіційне скасування смертної кари, питання її відновлення періодично піднімається в суспільстві. Згідно з опитуванням, проведеним у 2021 році, близько половини українців виступають за відновлення смертної кари.

Це свідчить про те, що значна частина населення вважає смертну кару необхідним заходом покарання за особливо тяжкі злочини.

Відключити

Особливо гостро це питання постає під час резонансних злочинів. Наприклад, після трагічного випадку з Оксаною Макар у 2012 році, коли дівчину жорстоко зґвалтували та намагалися спалити живцем, у суспільстві знову заговорили про необхідність повернення смертної кари. Деякі політики навіть пропонували відповідні законопроекти, але вони не були підтримані парламентом.

Політичні злочини у воєнний час: ворог в середині системи

В умовах війни політична опозиція перестає бути просто альтернативною думкою. Якщо у мирний час вона може бути рушієм змін, то у воєнний — вона здатна стати отруйним ножем у спину. Колабораціонізм, державна зрада, пропаганда на користь ворога — це не просто юридичні терміни. Це дії, які призводять до смерті солдатів, руйнування міст, падіння цілих держав.

Коли людина свідомо працює на агресора, коли її слова та дії сприяють знищенню власного народу, чи можна говорити про право на захист? Чи мають такі особи право на життя, коли їхнє існування стає загрозою для мільйонів?

Світовий досвід: від Франції до Південної Кореї

Світ знає безліч прецедентів, коли смертна кара застосовувалася не як помста, а як холодний інструмент державного самозахисту.

Відключити

Після Другої світової війни Франція без жалю карала тих, хто співпрацював із нацистами. Відомий письменник Робер Бразійак, який у своїх статтях прославляв німецьку окупацію, був розстріляний без жодних зволікань. Його злочин? Слова, які вбивали не гірше за кулю.

У Південній Кореї, яка постійно живе під загрозою війни, зрада та шпигунство караються смертю. І це не просто закон, а питання виживання нації.

Тож якщо цивілізовані країни визнавали і визнають, що певні злочини несумісні з життям, то чи може держава, що бореться за існування, дозволити собі ігнорувати цю реальність?

Отож, в Україні смертна кара скасована ще у 2000 році, а Конституція прямо забороняє її відновлення. Ми, як держава, взяли на себе зобов’язання перед Радою Європи, ратифікувавши Протоколи №6 та №13 до Європейської конвенції з прав людини, які остаточно закрили двері для такого виду покарання.

Однак війна завжди породжує виняткові ситуації. Військові злочини, державна зрада, колабораціонізм – особливо у часи, коли країна захищається від агресії, – вимагають найсуворіших заходів. І тут виникає морально-правова дилема: чи достатньо чинних законодавчих механізмів, щоб карати ворогів держави?

Правові аспекти: міжнародні зобов'язання та національне законодавство

Відновлення смертної кари в Україні наразі є практично неможливим через низку правових обмежень. По-перше, Україна є членом Ради Європи, а скасування смертної кари було однією з умов вступу до цієї організації. Відновлення смертної кари могло б призвести до виключення України з Ради Європи, що негативно вплинуло б на її міжнародний імідж та євроінтеграційні прагнення.

По-друге, Конституція України гарантує право на життя, а будь-які зміни, що звужують права і свободи громадян, суперечать основному закону. Це означає, що для відновлення смертної кари необхідно внести зміни до Конституції, що є складним і тривалим процесом.

Деякі політичні сили, зокрема під час повномасштабної війни, порушують питання повернення смертної кари. Аргумент – стримуючий ефект: зрадники знатимуть, що їх чекає неминуча смерть.

Але історія знає чимало прикладів, коли такі рішення ставали лише зброєю в руках влади для усунення опонентів. Під час Великої французької революції гільйотина пожирала не лише «ворогів народу», а й тих, хто вчора ще був її прихильником. У Радянському Союзі смертна кара стала знаряддям політичних репресій, а не правосуддя.

Війна, що триває, вже оголила безліч проблем, зокрема й у правозастосуванні. Ми бачимо випадки колабораціонізму, які одні суди карають суворо, а інші – умовними строками. Якби існувала смертна кара, чи була б вона застосована справедливо?

Деякі дослідження й справді доводять: смертна кара не має істотного впливу на рівень злочинності. В країнах, де вона існує, рівень серйозних злочинів часто не нижчий, ніж у тих, де її немає.

Морально-етичні дилеми: чи є смертна кара справедливим покаранням?

Смертна кара завжди була предметом морально-етичних дискусій. Прихильники цього виду покарання вважають, що вона є справедливим відплатою за тяжкі злочини та стримує потенційних злочинців. Однак дослідження показують, що смертна кара не є ефективним стримуючим фактором. Кількість тяжких злочинів не зменшується зі збільшенням смертних вироків. Наприклад, протягом майже 40 років до 1990 року, коли смертна кара ще застосовувалася, кількість умисних вбивств в Україні зростала, незважаючи на наявність цього виду покарання.

Крім того, існує ризик судових помилок. Історія знає чимало випадків, коли невинні люди були страчені через помилки слідства або суду. Смертна кара є незворотним покаранням, і виправити помилку після її виконання неможливо.

Питання смертної кари завжди впирається у мораль. Чи має держава право вбивати, навіть якщо йдеться про зрадників? Гуманісти скажуть: "Ні, навіть ворог має право на життя". Практики ж заперечать: "А чи мають право на життя ті, хто через зраду цих людей гине на полі бою?"

Коли країна веде боротьбу не просто за території, а за своє існування, то моральні дилеми стають розкішшю. Ворог не вагається: колаборанти працюють на нього, розвідники передають координати наших військових частин, пропагандисти зомбують людей і готують ґрунт для окупації.

У таких умовах питання смертної кари набуває не карального, а превентивного значення. Це не лише помста — це спосіб не допустити нових злочинів.

Практичні аспекти: чи готова судова система до відновлення смертної кари?

Українська судова система, як і будь-яка інша, не є застрахованою від помилок. В умовах, коли кожен третій злочин не розкривається, а принцип невідворотності покарання не завжди діє, введення смертної кари може призвести до катастрофічних наслідків. Адже судова помилка у випадку смертного вироку означає невинно втрачене життя, і це вже непоправно.

Як показує досвід інших країн, навіть у розвинених демократичних державах трапляються випадки, коли після виконання смертного вироку з’являються нові докази, які вказують на невинуватість страченого. В Україні, де проблеми з незалежністю судової влади, політичним тиском та корупцією ще не подолані остаточно, смертна кара могла б стати інструментом політичних репресій або помсти.

Крім того, якщо розглядати це питання з суто практичної точки зору, варто згадати й фінансовий аспект. Багато хто вважає, що смертна кара дешевша за довічне ув’язнення, але насправді це не так. Судові процеси у справах, де може бути винесений смертний вирок, зазвичай довші й дорожчі, оскільки потребують додаткових експертиз, розгляду апеляцій та касацій. В США, наприклад, витрати на утримання одного ув’язненого на довічному строку виявляються меншими, ніж повний судовий процес із винесенням смертного вироку та виконанням страти.

Практичний механізм: як уникнути помилок?

Одна з головних небезпек смертної кари — ризик судових помилок. В умовах війни, коли країна охоплена хаосом, є великий ризик, що під гарячу руку потраплять невинні.

Щоб цього уникнути, система має діяти чітко:

  1. Прозорий механізм доказів. Не можна карати на підставі чуток чи політичних звинувачень. Повинні бути чіткі докази співпраці з ворогом.
  2. Обов’язковий судовий розгляд. Жодних "трибуналів" на колінах. Лише повноцінний розгляд із дотриманням базових юридичних процедур.
  3. Чіткі критерії злочину. Зрада має бути доведена безсумнівно.

Війна та смертна кара: чи змінюється підхід?

З початком повномасштабної війни питання смертної кари стало ще більш обговорюваним. В умовах воєнного стану суспільство жорсткіше реагує на зраду, воєнні злочини та колабораціонізм. Люди хочуть бачити справедливість у максимально суворому вигляді.

На цьому тлі періодично з’являються ініціативи щодо повернення смертної кари для державних зрадників, військових злочинців або шпигунів. Проте навіть у таких обставинах законодавчо запровадити смертну кару майже нереально, оскільки це потребувало б зміни Конституції, що складно зробити під час війни.

У військовий час можуть діяти особливі правові механізми, зокрема трибунали, але в сучасній Україні таких норм поки що немає. Державна політика орієнтована на верховенство права та дотримання міжнародних стандартів, тому навіть для злочинців, які скоюють страшні військові злочини, передбачене максимальне покарання у вигляді довічного ув’язнення.

Чи є альтернатива смертній карі?

Прихильники смертної кари часто наводять аргумент, що довічне ув’язнення – це надто м’яке покарання для особливо тяжких злочинців. Але чи справді це так?

Довічне позбавлення волі – це фактично повільна страта. Людина проводить десятиліття в камері, в умовах ізоляції, без жодного шансу на повернення до нормального життя. Іноді це навіть гірше за миттєву смерть.

Більш ефективною альтернативою може бути система посиленого режиму утримання та примусових робіт для особливо тяжких злочинців. У деяких країнах злочинців змушують працювати на суспільство, що дозволяє хоча б частково компенсувати шкоду, завдану їхніми діями.

Також варто працювати над реформуванням системи кримінального правосуддя, забезпеченням справедливого судочинства та запобіганням злочинам на ранніх етапах.

Питання повернення смертної кари завжди залишатиметься емоційним і складним. Однак на практиці її відновлення в Україні є майже неможливим через правові, міжнародні та морально-етичні обмеження. Смертна кара у воєнний час — це не про жорстокість, а про вибір між життям і смертю. Якщо альтернативою є падіння держави, втрата суверенітету і знищення мільйонів громадян, то гуманізм до зрадників виглядає нечесним по відношенню до тих, хто бореться за країну.

Так, суспільний запит на найсуворіші покарання особливо зростає у воєнний час, коли люди бачать жахіття війни і хочуть справедливості. Але верховенство права передбачає, що навіть у найтемніші часи ми маємо діяти згідно з правовими нормами, а не емоціями. Світ жорстокий. Ворог не запитує, чи готові ми бути гуманними. Він просто знищує. І якщо смертна кара для політичних зрадників — це ціна виживання, то, можливо, вона варта того, щоб її розглядати.

Світ не терпить вакууму, а історія не визнає зупинок. Коли війна стискає горло державі, коли кордони палають, а ворог не просто зазіхає, а вже впиває ікла у тіло нації, постає питання не про закони, а про виживання. І ось тоді на горизонті з’являється привид смертної кари — покарання, яке давно відправлене на смітник історії, та яке, можливо, знову повинне стати інструментом державного самозахисту. Наразі найсуворішим покаранням для злочинців залишається довічне ув’язнення. І якщо суспільство прагне більшої справедливості, варто зосередитися не на поверненні смертної кари, а на підвищенні ефективності правосуддя, реформах судової системи та запобіганні злочинам на ранніх стадіях.

Адже головна мета будь-якої правової системи – не помста, а справедливість.