Примусове знесення нежитлових приміщень: коли відповідальність наздоганяє власника
Як часто ми чуємо про випадки самовільного будівництва на комунальній землі або ж про хитрощі, за допомогою яких певні підприємці реєструють нежитлові приміщення як нерухомість, маючи на меті використати комунальну землю на власний розсуд?
У таких ситуаціях судові рішення зазвичай звучать як теоретична констатація фактів. Але тепер маємо цікаву новину від Великої палати Верховного Суду України, яка внесла чіткість і реальну можливість примусового демонтажу споруд, що були встановлені без правових підстав. З’ясуймо, чому це рішення важливе, як його реалізують, і що означає «примусове виконання без участі відповідача, але за його рахунок».
Право власності, яке не змогло захиститися
Справа №914/1785/22 розгортається навколо тимчасових павільйонів, які власник зареєстрував як об’єкти нерухомості на комунальній ділянці. У 2008 році право власності на ці споруди отримав один з підприємців, однак уже через рік він їх перепродав. Далі виявилося, що реєстрація права власності була помилковою, адже споруди насправді не мали всіх ознак нерухомого майна. Проте новий власник продовжував їх використовувати, і на момент судового розгляду саме він опинився перед міською радою, яка вимагала звільнення комунальної ділянки.
Верховний Суд: демонтаж за рахунок власника, навіть якщо він не хоче
На основі статті 391 Цивільного кодексу України суд ухвалив негаторний позов – особливу категорію позовів, що дозволяє захищати права власності, зокрема комунальної, навіть коли це потребує примусових заходів. Велика палата Верховного Суду постановила, що звільнення земельної ділянки та демонтаж тимчасових споруд має здійснюватися виконавцем, незалежно від того, чи братиме участь у цьому власник приміщень. Це означає, що виконавець зможе на законних підставах розпочати демонтаж споруд, не чекаючи на добровільну згоду чи активні дії від підприємця. Водночас всі витрати буде стягнено з власника, тож спроба зекономити на юридичних формальностях вийде йому боком.
Цікаво, що така схема – примусовий демонтаж за рахунок власника, – набула популярності в інших країнах. У Франції, наприклад, муніципалітети регулярно застосовують примусове звільнення земельних ділянок від незаконних споруд, а витрати на демонтаж можуть стягуватися у формі штрафів або навіть нових податків для порушників. У США в деяких штатах власники об’єктів, збудованих без дозволу, можуть отримати штраф, розмір якого покриває витрати на знесення таких споруд.
Примусовий демонтаж у дії: іноземний досвід
З досвіду європейських країн видно, що знесення самовільних будівель або тимчасових споруд, розташованих на громадській землі, є звичною практикою. У Великій Британії муніципалітети навіть мають право ініціювати примусовий демонтаж у разі, якщо власник споруди не реагує на судове рішення. Ці витрати включаються в загальний борг власника, і він зобов’язаний їх компенсувати. Схожа практика існує й у Франції: муніципальні служби можуть самостійно здійснювати демонтаж незаконних об'єктів, вимагаючи відшкодування від власника через додатковий податок або судові стягнення. В результаті, така система знижує навантаження на суди і сприяє збереженню цільового використання громадських земель.
У країнах, де податкова система є досить гнучкою, влада на місцях може додатково нарахувати штраф або додатковий податок, який надалі покриває витрати на демонтаж та забезпечує бюджет громади. Подібні механізми стають прикладом для інших країн, де питання про самовільне будівництво або використання земель громади є поширеною проблемою.
Українська реальність: що означає це рішення Верховного Суду
Рішення Верховного Суду у справі №914/1785/22 свідчить про те, що на практиці українські суди готові захищати інтереси громади, навіть якщо це потребує складних виконавчих заходів. Тепер, якщо власник об’єкта не бажає добровільно демонтувати споруду, він може стати боржником, і всі витрати, пов’язані з демонтажем, компенсуються за його рахунок. Такий підхід дозволяє державі ефективно використовувати правові інструменти і захищати громадське благо, мінімізуючи бюрократичні затримки.
Важливо, що у процесі демонтажу відповідальність власника є обов’язковою, а участь – не обов’язковою. Це підхід, який суттєво полегшує роботу виконавців і пришвидшує вирішення подібних конфліктів. По суті, рішення Верховного Суду може слугувати важливим орієнтиром для інших справ, оскільки впроваджує систему, за якою самовільні дії з комунальною власністю можуть припинятися без зайвих затримок і з мінімальним ризиком.
Судова практика щодо тимчасових споруд на комунальній землі сьогодні є складною темою, однак рішення Верховного Суду закладає основу для нової моделі захисту громадських інтересів. Завдяки впровадженню примусового демонтажу незаконних споруд без участі власника, але за його рахунок, правова система України вперше демонструє готовність і можливості діяти рішуче в таких питаннях. Це стає наочним прикладом того, як правосуддя може ефективно застосовуватися на практиці, захищаючи інтереси місцевих громад.
Україна, дотримуючись досвіду іноземних країн, що давно впровадили аналогічні практики, може уникнути серйозних витрат на утримання незаконних споруд та зменшити кількість спірних ситуацій, пов’язаних із використанням комунальних земель.