Королівство кривих дзеркал: як абсурд став нашою нормою
Мені здається, ми настільки довго живемо в королівстві кривих дзеркал, що вже не розуміємо, де норма, а де абсурд. Ми радіємо тому, що в нормальній демократичній країні навіть не мало б траплятися.
Ми радіємо, що Червінському замінили цілодобовий арешт на нічний — хоча сама справа сфальсифікована від початку, а операція була злитою спецслужбам ворога.
Ми радіємо, що батька детектива НАБУ відпустили — хоча його взагалі не мали затримувати.
Ми радіємо, що у Верховній Раді «бунт», хтось складає мандати, хтось тікає, хтось виходить зі «слуги народу». А це мало б статися ще тоді, коли країну системно руйнували.
Потім уряд. У нормальній демократичній країні весь Кабмін пішов би у відставку.Бо важко повірити, що пан Шмигаль не знав, що робиться в енергетиці, в обороні, в закупівлях, у міністерствах. Не буває такої «необізнаності» на посаді прем’єра.
Потім правоохоронна система. Уявіть собі рівень абсурду: ми захищаємо антикорупційні органи — НАБУ і САП — від українських же силовиків. Від СБУ і ДБР. Це вже навіть не криве дзеркало — це сюрреалістичний театр.
Ми радіємо, що можуть «відмінити марафон». А він взагалі мав би існувати в тій формі, в якій був?
Ми радіємо, що позитивні блогери лишилися без зарплат. А мало б бути так, щоб блогерам платили з державного бюджету за «правильні наративи»?
Ми настільки звикли до перекручених реалій, що забули, як виглядає нормальне життя в демократичній країні. Забули, що владу можна критикувати — і після цього не отримувати кримінальні справи.
Те, що робили з опозицією всі ці роки — це ганьба. А тепер, коли система сиплеться, всі раптом почали розповідати правду.
Юлія Мендель згадала, яким «був» Єрмак. Кулеба раптом теж згадав, які стратегічні можливості були злиті.
Чудово. А що вам заважало говорити про це тоді? Що заважало СБУ не брати участі в політичних атаках на детективів НАБУ? Що заважало не обслуговувати вертикаль, яку самі ж будували?
Просто зараз корабель тоне — і всі біжать хто куди. А ми настільки довго жили без правил, що вже забули, що ми взагалі-то живемо в парламентсько-президентській республіці, а не в приватній корпорації.
