Те, що Україна, принаймні значна її частина,зустріла новий рік з Майданом і на Майдані дуже символічно. Можна сказати, щоце закладає тренд розвитку суспільно-політичної ситуації на весь найближчийперіод.
Масові акції в Києві починалися як протестпроти зриву підписання угоди про асоціацію з ЄС. Продовжилися вони як обуреннядіями “Беркуту” та як висловення невдоволення щодо чинної влади загалом. Але пофакту можемо говорити що Майдан став маніфестацією громадянської зрілостіукраїнського суспільства.
Суспільства, яке лише делегує опозиційнимлідерам публічну роль, але орієнтується на цінності, значно ширші ніж партійнігасла.
Тому на мою думку, головне питання, на яке маєдати відповідь рік, який щойно розпочався — в що переросте Майдан, не якконкретна подія, а як явище. Чи трансформується він в різні форми громадянськоїактивності. Насамперед — у вигляді котролю за перебігом виборчих кампаній, задіями чиновників, за владою як такою. Тобто, чи буде справді дивовижназдатність українців до самоорганізації носити не разовий, а системний характер,і чи будуть на цьому тлі сформульовані спільні цілі, досягнення яких дозволитьзмінити не прізвища в політиці, а саму якість розвитку держави.
Ще один визначальний чинник 2014 року,пов’язаний з попереднім — ситуація в опозиції. Люди вимагають від її лідеріввирішити питання єдиного кандидата на президентських виборах. Ті, хто вийшов наМайдани, і ті, хто їх підтримує, хочуть конкретних результатів, а тому кажуть:ну домовтесь вже між собою!
Цей “голос народу” має під собою ще й тупідставу, що найбільш активні учасники протестів сьогодні піддаються реальнимрепресіям. А тому вони вправі вимагати від політиків рішучості та оголошеннячіткої, зрозумілої для всіх стратегії і плану дій.
Власне, найближчі півроку й покажуть, чи відповідає рівень політичної зрілостіопозиційної “трійки” очікуванням їхніх виборців.
Для влади 2014-й теж буде випробуванням,пов’язаним із спокусою піддатися бажанню швидко, за допомогою силових дій,вирішити “проблему”, що для неї виникла. Цю владу і без того важко запідозритив гнучкості. І упродовж останнього місяця вона також продемонструвала майженульову здатність до компромісів. Є загроза, щоб ціною збереження чиїхосьвладних повноважень не стала втрата громадянського миру, або й втрата самоїдержавності. Адже якщо в країні буде запущено механізм переслідувань заполітичною ознакою, то неодмінно радикалізуватиметься і спротив.
Загалом, політикам та “державним мужам”будь-якого штибу варто перестати тішити себе ілюзіями щодо можливостейопанування сучасним соціумом у власних інтересах. Це сліпота, яка може свідчитилише про те, що люди затрималися у минулій епосі.
Хочу нагадати, що ще у 2011 році редакціявпливового журналу Time людиною року назвала не конкретну особистість, апостать протестувальника, людину протесту в принципі. Відповідно, події вУкраїні — це частина загальносвітової тенденції, пов’язаної, не в останнючергу, із змінами інформаційних технологій, які повалили кілька режимів навітьна Близькому Сході.
Світ змінюється, і тому є сподівання на те, що2014-й стане й для України роком серйозних перетворень. Навіть швидших, ніж всіми могли б очікувати.
Дмитро Войцех