Кожен може знайтивідповідну публікацію та ознайомитися з нею. Коротко її зміст виглядає так —європейські аналітки висловили невдоволення роботою Національногоантикорупційного комітету при президенті України і, фактично, звинуватилиукраїнську владу в імітації діяльності. Вони зажадали створення новогоспеціалізованого незалежного органу з протидії корупції. Це, ймовірно, зірвеграфік переходу на другу стадію Плану дій візової лібералізації, оскількивідповідну угоду планувалося підписати на листопадовому саміті Східногопартнерства в Вільнюсі. Адже до того часу потрібно буде не тільки розробитизаконопроект про нову структуру, але провести його через парламент, щомалореально. Українська сторона, як повідомляється, буде наполягати на тому, щоНАК при главі держави працює “ефективно”.
Вам нічого це ненагадує? До болю знайома ситуація у стосунках нинішнього офіційного Києва зєвропейськими партнерами — обіцяють, створюють “ширму”, торгуються, але по сутінічого не міняють.
Давайте згадаємонаприклад справу Тимошенко — скільки вже було зустрічей, відкритих і закритихпослань на цю тему. Попри постійні запевнення, зрушень — ніяких.
Є також приклади чистобутафорського вирішення проблем, які перед владою ставили власні громадяни.Наприклад, тільки не смійтеся, питання ...захисту журналістів. При президентітеж працюють відповідні комісії з гучними назвами, і, якщо не помиляюсь, неодна. Тобто, ззовні все в порядку. Але насправді журналістів бити стали щебільше і ще частіше!
Корупція — це взагалі“наше все”. Насправді, питання не в тому, є в Україні окремий державний органпо боротьбі з корупцією чи немає, а в тому, чи є бажання з нею боротися яктаке.
Європейці справедливовказують, що протидіяти цьому явищу не може установа, усі члени якоїпризначаються президентм, і очолює яку сам глава держави. Проте і нованезалежна структура працюватиме, скоріш за все, так, як працюють формальнонезалежні суди або прокуратура.
В Україні боротьбу зкорупцією розглядають як боротьбу з дрібними та середніми хабарями на місцях. Ате, що члени Уряду “розписують” на власні підприємства сотні мільйни бюджетнихгривень — це не корупція, це бізнес для “своїх”. Те, що міністерство охорониздоров’я купує ліки на підприємстві сина міністра — це теж просто розділеннядержавного “пирога” між членами владної команди. Як і те, що бензин, іншепаливо та інші товари для бюджетних установ закуповуються за завищеними цінами— це “так треба”.
Корені української корупції терба шукати вМіжгір’ї, тому вимагати від цих людей її подолати — смішно. Я розумію, щоєвропейці люди, які звикли до кропіткої роботи, і будуть намагатися пройти цешлях до кінця. Але очевидно вже, що внаслідок позиції української влади ми,по-перше, втрачаємо можливості полегшити для всіх українців відвідуванняєвропейських держав, а по-друге гаємо час і втрачаємо ресурси, якірозкрадаються.
Але останнє й не дивно, тому що для влади корупція— це не просто там “щось”, це її “національна ідея”.