Роликократія
В останньому опитування КМІС щодо оцінки успішності влади всі звернули увагу на падіння рівня довіри до президента Зеленського – від 74% у вересні 2019 р. до 44% нині. Безумовно бахнутися на 30% за півроку – такого не показував рейтинг жодного президента за всю історію України. Але мене вразив дещо інший показник.
46% опитаних бадьоро заявили, що влада успішно протистоїть епідемії коронавірусу в Україні. Не успішними дії влади назвали 43% опитаних. Висновок – очевидний, люди всім задоволені. «Все мовчить – позаяк благоденствує» - як у Російській імперії у ХІХ ст. Здавалося б – все? Аж ніяк. Бо коли тим самим людям ставили питання не взагалі, а цілком конкретні – виходили результати принципово інші.
«Чи успішним було забезпечення лікарень України достатньою кількістю тестів на коронавірус?» - запитав КМІС. «Успішним» - відповіли 11%. «Не успішним» - відповіли 65%.
«Чи успішним було забезпечення лікарів та медичних сестер України засобами індивідуального захисту: масками, халатами, рукавичками тощо?» «Успішним», - відповіли 10%. «Неуспішним», - відповіли 70%.
«Чи успішним було забезпечення населення України засобами індивідуального захисту: масками, рукавичками та антисептиками?» «Успішним» - 14%. «Не успішним» - 80%!
«Чи успішним було запобігання можливих економічних труднощів в Україні, пов'язаних з епідемією корона вірусу?» «Успішним», - вважають 14%. «Неуспішним», - сказали 66%.
«Так чи успішно влада протистоїть епідемії коронавірусу в Україні?» «Успішно», - вважають 46% опитаних. Далі ви знаєте.
Оцінювати як кричуще неуспішні конкретні дії влади, і водночас по-факту схвалювати дії влади взагалі – як це може уміщатися в одних і тих самих людях? В чому різниця? Відповідь – різниця в роликах. В тих самих відеороликах з президентом Зеленським, які демонструють по телебаченню регулярно. В роликах, в яких Зеленський бадьоро звітує про чергові привезені тест системи (в той час коли відзвітували вже про привезення більш як півмільйони тестів, а протестовано в Україні менше ніж у Тунісі та Еквадорі), про нові маски (в той час як по лікарнях лікарі скрізь ходять в саморобних масках), про досягнення бізнесу в забезпеченні країни всім необхідним (підприємці в той час ремствують як на митниці простоюють вантажі з сировиною для засобів спецпризначення, і як бізнес змушений витрачатися на доставку працівників та забезпечення їх засобами захисту, а від держави нема ані податкових канікул, ані позбавлення ПДВ – у бізнесу уже почалися касові розриви і незабаром криза неплатежів).
Люди бачать по телевізору приємне обличчя, яке традиційно в них асоціюється з розважальною програмою і гарним настроєм. Люди заспокоюються. Бадьорий голос вчорашнього шоумена на президентській посаді сповнює людей надії, що всі ці проблеми – тимчасові. Влада все вирішить…
І це – жахливо. Знаєте, я часто ловлю себе на думці, що головна проблема президента Порошенка була не в корупції (рейтинг Трансперенсі як раз фіксував її зменшення – за 5 років Україна піднялася на 7 пунктів) і не в «свинарчуках» (за рік зелена влада не знайшла ЖОДНОГО доказу їхньої провини). Проблема була як раз в цьому – відсутності гарненького ролика по телевізору. В той час як в країні розбудовували збройні сили, заходили в Україну IKEA та Ryanair, частка ЄС в експорті України зросла до 42% і були відкриті більше 200 нових підприємств, телевізор розповідав не про все це – а про «свинарчуків» і «убитого брата». І люди побачили тележуйку, а не реальні справи.
І навпаки. Нині люди чудово бачать провалену владою боротьбу з пандемією, але… ну ролик же! Ну любимий актор! Хіба він може нас всіх дурити?
Мусимо констатувати сумній факт. Через 29 років після позбавлення комунізму з його Агітпропом та інформаційною монополією, більшість наших громадян самі пішли в залежність від телевізора. Роликам вони вірять більше ніж власним очам і вухам. Ролики подавляють в них здатність мислити критично.
Поки воно так – марно сподіватися на якийсь прогрес країни.
