За даними, оприлюдненими Державною службою статистики України, у вересні 2021 року споживча інфляція в річному вимірі прискорилася до 11% (із 10,2% у серпні). У місячному вимірі, порівняно із серпнем поточного року, ціни зросли на 1,2%.

Впродовж вересня:

- прискорювалося подорожчання оброблених продовольчих товарів (до 13%);

- зростали ціни на макаронні та кондитерські вироби, м’ясні та молочні продукти через підвищення виробничих витрат бізнесу (на сировину, енергію та оплату праці) та стійкий споживчий попит;

- подорожчали продукти переробки соняшникової олії (спреди та майонез), відображаючи підвищення її вартості у попередні періоди;    - прискорилося зростання цін на електроніку через дефіцит комплектуючих на світовому ринку.

Відключити

Проте, через імпорт доларової інфляції і штучно-ситуативне укріплення гривні темпи подорожчання товарів зі значною компонентою імпорту (чаю, кави, спецій та морепродуктів) та зростання цін на непродовольчі товари дещо сповільнилися. В свою чергу, зміцненню обмінного курсу гривні сприяло підвищення Мінфіном ставок з нових розміщень ОВДП та збільшення продажу доларів газотрейдерами-експортерами на міжбанківській валютній біржі. Вересень для газотрейдерів виявися напрочуд успішним, бо їм вдалося продати газ до Європи з прибутком в 800-900%, але повторити цей успіх буде дуже важко.

Саме через вищеозначені чинники в Україні спостерігається унікальна ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку, насамперед на продовольчі товари та житлово-комунальні послуги зростають, а гривня – укріплюється по відношенню до світових валют.

Зростання інфляції за умов одночасної ревальвації гривні, з одного боку – допомагає уряду із наповненням держбюджету та підтримкою закупівель критичного імпорту. А з іншого боку – призводить до зниження рівня заощаджень громадян, оскільки зростання доходів непропорційне зростанню цін і купівельну спроможність українці вимушено підтримують за рахунок накопиченого. В свою чергу, зниження обсягів депозитів, яке вже сягнуло 2% (за даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), негативно впливає на спроможність банків кредитувати економіку через зниження рівня доступних для цього ресурсів. Брак ресурсів для кредитування, обтяжений ще й підвищенням облікової ставки НБУ (відповідно, подорожчанням коштів) призводить до зростання вартості позик. Зростання вартості позик для бізнесу призводить до збільшення собівартості товарів та послуг, а це, в свою чергу – до зростання цін. Коло замикається починається нова спіраль роздмухування споживчої інфляції.

Щоб запобігти подальшому неконтрольованому зростанню вартості життя, а саме це є найбільшим негативним наслідком інфляції з точки зору пересічного громадянина, держава повинна мати та впроваджувати в життя антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика являє собою комплекс заходів щодо державного регулювання економіки, спрямованих на придушення інфляції. 

Загалом, комплекс заходів має містити:

Відключити

- інформаційну кампанію з метою знизити, а потім – погасити інфляційні очікування;

- надання підтримки малому та середньому бізнесу, насамперед через зниження податків та пільгового кредитування з використанням можливостей державних банків;

- сприяння вільному переливанню капіталів з галузі в галузь з одночасним запобіганням появи нових монополій. 

Також варто використовувати, залежно від природи інфляції, прямі та непрямі методи її приборкання.

Відключити

Серед прямих методів варто виокремити:

- пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси;

- державне регулювання цін;

- державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати;

- державне регулювання зовнішньої торгівлі, ввезення та вивезення капіталу і валютного курсу.

Серед непрямих методів:

- регулювання загальної маси грошей через управління ними НБУ;

- регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними НБУ;

- перехід до 100%-вого обов'язкового резервування для комерційних банків та урядового контролю за операціями НБУ на відкритому ринку цінних паперів.

Практично всі ці заходи та методи в Україні складно застосовувати через особливості законодавства та відсутність в Уряду економічних можливостей регулювання цін. Чинне законодавство не передбачає можливостей урядового контролю за діяльність Нацбанку, а щодо регулювання цін, то найбільш ефективні його інструменти як то: прямі товарні інтервенції (з держрезерву чи готової продукції держпідприємств) та пряме обмеження рентабельності держкорпорацій – заблоковані у зв’язку із руйнацією системи державного резерву та масовій приватизації 1992-2020 рр і корпоратизації 2014-2020 рр, що призвело до втрати Урядом прямих інструментів керування державними компаніями. Відповідно, в Уряду залишаються переважно адміністративні методи впливу на цінову політику в країні. Гірше того, для повноцінного використання цих методів Кабмін вимушений узгоджувати свої дії з парламентом, що ускладнює процес та не дозволяє швидко реагувати на інфляційні зміни. Насамперед тому, що головними адміністративними важелями є розміри податкових ставок та акцизів, а змінити їх можна лише за умов ухвалення парламентом відповідних законодавчих змін. Саме тому, процес реалізації антиінфляційної політики в Україні – досить недосконалий та слабко ефективний.