Чого немає в проекті державного бюджету на 2022 рік

Текст проекту державного бюджету на 2022 рік у ВР і доступний для аналізу на сайті парламенту.

Переважна більшість учасників обговорення звертають увагу на ті макропоказники та окремі статті доходів та видатків, які наявні в проекті. Це логічно.

Але наявні цифри дозволяють зробити і інші аналітичні дослідження і розібратися, а чого ж бракує держбюджету-2022? 

Проте, почнемо з того, що є. Загальні макропоказники держбюджету-2022 повністю співпадають із зазначеними у Бюджетній декларації на 2022-2024 рр. (постанова КМУ № 586 від 31.05.2021):

На перший погляд – все гаразд. Порівняно із поточним роком номінальний та реальний ВВП зростуть, інфляція знизиться, середня зарплата (і, відповідно, Фонд оплати праці) збільшаться, рівень безробіття суттєво не зміниться, тощо. Окрім того, дефіцит державного бюджету планують скоротити з 246,6 млрд грн. (5,5% від ВВП) у поточному році до 188 млрд грн. (3,5% від ВВП) у 2022 році. При цьому доходи державного бюджету мають зрости на 14,4%, а видатки лише на 7,2%.

Проте, зменшення обсягів дефіциту бюджету через скорочення видатків може здаватися логічним та виправданим рішенням, але, враховуючи той факт, що понад 90% всіх видатків держбюджету припадає на захищені статті, то ситуація виявляться не настільки однозначною.

На видатки розвитку буде спрямовано менш ніж 10% коштів. Переважно ці ресурси планується розподілити серед низки інфраструктурних проектів,  зокрема додаткові 10 млрд грн., порівняно із поточним роком, має отримати президентська ініціатива «Велике будівництво». Але само по собі збільшення кількості побудованих та відремонтованих доріг лише незначною мірою відіб’ється на зростанні економіки. Для того, щоб витрачені на інфраструктурні проекти кошти давали суттєвий прибуток у вигляді новоствореної доданої вартості, їхнє фінансування повинно поєднуватися із видатками на будівництво та експлуатацію об’єктів, до яких ці інфраструктурні проекти будуть підведені. 

Наприклад, побудовані дороги це добре, але додану вартість їх експлуатація буде генерувати тоді, коли вони з’єднають овоче- чи зерносховище (елеватор)  та переробне підприємство,  переробне підприємство з логістичним хабом, а сам хаб – з супермаркетами та магазинами. В цьому ланцюзі державним коштом мають бути побудовані якраз овоче- чи зерносховища (елеватори), що надасть можливість малим та середнім сільськогосподарським підприємствам зберігати зібраний врожай впродовж тривалого часу. В такий спосіб вони зможуть продати зібране не у розпалі сезону, коли ціни на городину та збіжжя – найнижчі, а трохи згодом, коли є шанс заробити додаткові 20-30%. Для побудови таких сховищ варто розробити державну чи урядову програму, можливо ще й пов’язати її із модернізацією системи Держрезерву. Під забезпечення програми коштами Уряд разом із Національним банком України мали б розробити особливий цільовий фінансовий інструмент. 

Наголошую, що навіть у випадку, коли програма по зведенню овоче- та зерносховищ, отримала б гроші на реалізацію за рахунок емісійних коштів, економічний ефект від неї був би довготривалим та позитивним. Бо чи не кожного року Україна збільшує виробництво агрокультур в цілому та збіжжя зокрема, а наявні потужності зі зберігання зерна вдвічі менші за врожай цього року. Відповідно, всі агрокомпанії вимушені половину зібраного продавати «з коліс», тому що немає місць для тривалого зберігання врожаю. Внаслідок чого, лише на експорті Україна втрачає кілька мільярдів щорічно. І це лише один приклад того, чого я не побачив у бюджеті.

На жаль, саме державної системи видатків розвитку, як базового інструменту впливу на економіку, в державному бюджеті і немає. Хоча саме це і є основою для зростання ВВП разом із приватними коштами, які також інвестуються у розвиток. Але самостійно, ані держава, ані бізнес не можуть забезпечити сталий розвиток. Це завдання для співпраці уряду та приватних підприємців. І саме над цим варто замислитись під час підготовки проекту державного бюджету на наступний рік до другого читання.