01 вересня 2021 стартувала «податкова амністія», мовою закону - одноразове (спеціальне) добровільне декларування запроваджене законом № 1539-IX, яким доповнено Податковий кодекс підрозділом 9-4, розділу XX "Перехідних положень".
Чи дійсно можновладці демонструють відвертість у своїх намірах розпочати податкові відносини громадян з бюджетом з «чистого аркушу»? Чи може лише вдають таку відвертість, вписавши певні запобіжники поміж рядків? Розуміючи фіскальні підходи ДПС, знаючи нормативну «хитруватість» Мінфіну та усвідомлюючи недовіру до громадян, яку відверто демонструє фінансовий комітет ВР, бажано у всій цій історії пошукати приховані «камені». Отже … перш ніж декларуватись - бажано підстрахуватись.
Перше і найголовніше питання у громадян: які даються державні гарантії, що звільнення декларантів від податкової відповідальності буде безумовним? Відповідь треба шукати в абзаці 2 статті 13: «Сплата декларантом у повному обсязі суми збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, у тому числі донарахування грошового зобов’язання, у випадках, передбачених цим підрозділом, звільняє такого декларанта від відповідальності за порушення податкового та валютного законодавства…». Термін «донарахування» у всіх категорій бізнесменів викликає певне відчуття прихованої, і не тільки, тривоги, та це й не дарма, бо вказаний термін відображає не самостійне нарахування, а те, що визначив контролюючий (податковий) орган. І наявність цього терміну у вищевказаній умові звільнення від відповідальності свідчить про те, що можновладці такі передбачили можливість контролерам «щось» донарахувати під час «податкової амністії», про всяк випадок. Справедливим буде зазначити, що «донарахування» домалювали у Верховній Раді, первісний президентський текст його не мав. Отже, треба пошукати ці випадки, за яких обставин податківці можуть «щось» донарахувати.
Декларації перевіряються камерально, протягом 60 календарних днів, що настають за днем подання йому відповідної декларації (стаття 15.1), тобто не виходячи з приміщення податківці шукають арифметичні та логічні помилки в декларації і можуть протягом 10 календарних днів попросити (через повідомлення), виправити помилки, якщо вони не призвели до недоплати, в такий же термін попросити сплатити недоплату (якщо таку виявили), і протягом 20 календарних днів з дня отримання такого повідомлення подати уточнюючу декларацію, яка також подається у разі виявленої переплати після відповідного повідомлення. Наче все безболісно, де ж тут можливе «донарахування»?
Копаємо глибше. Пункт 15.2, статті 15 – це права податківців вже перевіряти не арифметику та логіку, а зміст активів та їх правильне декларування. З метою підтвердження застосування відповідної ставки збору з декларування податківці, під час камеральної перевірки, мають право: перевірити реєстрацію правочинів та/або активів у державних реєстрах, у тому числі шляхом звернення до відповідних державних органів – це не страшно, зрозуміло, що задекларовані активи (ті, що в реєстрах) будуть фактично співставлені з реєстрами. Мають право звернутися до декларанта із запитом щодо підтвердження наявності у декларанта зазначених у декларації майна, майнових і немайнових прав, у разі, якщо за результатами перевірки виявлена розбіжність між задекларованою інформацією та даними державних реєстрів. Після слова «запит» можна вже насторожитись…
Наступний абзац (4 в статті 15) вартий не тільки уваги, а й семантико-текстологічної експертизи, бо саме тут відповідь на можливі «донарахування». Абзац великий, повністю його можна прочитати в законі, автор його інтерпретує та скорочує так - можлива позапланова перевірка декларанта (а звідти, як зазвичай, народжуються будь-які «донарахування»). Така перевірка можлива за наступних умов: якщо податківці протягом 365 днів з дня декларації встановлять порушення умов розміщення валютних цінностей, встановлять відсутність документа, що підтверджує право вимоги та/або відсутності копій документів, звернуться з письмовим запитом до декларанта, а він не надасть відповідь (пояснення та документи) протягом 15 робочих днів. Після цих рядків всі бізнесмени, які замислюються про декларування і мають підприємства - платників ПДВ відчувають певне «де-жавю», щодо подальшого можливого «аналізу» поданих документів на такий запит та відповідну можливу їх «інтерпретацію» податківцями - чи подані пояснення та документи, на суб’єктивну оцінку податківця, будуть сприйняті як достатні. А якщо ревізор вирішить, що «пояснення» декларанта його не влаштовують, як це часто буває, або перелік документів не повний, як на прикладі подання документів для відновлення реєстрації податкових накладних, тоді можлива позапланова перевірка. А далі самий гострий камінь – за результатами такої позапланової перевірки задекларовані активи оподатковуються за ставкою 18% (це норма цього закону), ось вам і можливе «донарахування».
Отже, «камеральна» перевірка згідно цієї «податкової амністії» має явний термін – 60 днів та прихований - 365 днів. Згідно цього закону декларант сплачує задекларований збір (або першу його частину у разі поділу на три частини) протягом 30 календарних днів з дати подання декларації, але розслабитись зможе лише після 365 днів, терміну, протягом якого існує ризик потенційного донарахування 18%.
На думку автора найбільш ризиковою категорією активів можуть стати договори позики між декларантом та юридичною особою, які не вимагають нотаріального посвідчення. Знаючи пристрасть податківців до будь-яких юридичних осіб здається, що саме по цих активах будуть посилені «камеральні» перевірки, що в результаті можуть перейти у позапланові. Тут і списки «скрутчиків» будуть шукати, і надання позики «ризиковому» платнику, й інші «жомові ями»… А також розділ - «інші активи фізичної особи» куди будуть включати майнові права та очевидно криптовалюту.
Отже, у підсумку, запобіжник контролери такі собі залишили, умови щодо державних гарантій звільнення декларантів від податкової відповідальності виявились не безумовними. Якщо декларанту донарахують різницю до 18% і він її сплатить - ось тоді остаточна гарантія.
Чи варто сильно хвилюватись декларантам у такому випадку, чи може є якісь запобіжники на їх користь? Звісно, як завжди на сторожі балансу інтересів стоїть - нашвидкуруч «склепаний» нормативний текст президентського закону. Провести позапланову перевірку податківці можуть тільки на підставах визначених Податковим кодексом (ПК), у вищевказаному описаному випадку це підстава визначена п. 78.1.4. - виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит податківців протягом 15 робочих днів з дня отримання. Ключове словосполучення тут - «податкових деклараціях». Чи є одноразова (спеціальна) добровільна декларація податковою декларацією? Начебто так, по-перше за назвою, по-друге її форму встановив Мінфін. Але…податкова декларація згідно статті 46 ПК - це податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків контролюючим органам у строки (!), встановлені законом. Строки подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації не встановлені законом, бо тоді б вона не була добровільною. Законом встановлено спеціальний строк дій процедури декларування, а не строк подання декларації, отже чи є ця одноразова декларація податковою декларацією згідно ст. 46 ПК питання дуже спірне. Бажано її було внести окремим рядком в статтю 46 ПК, але … монобільшість так розслабляє нормативну увагу.
Що це дає декларантам? Спершу – це протиправність наказу податківців на позапланову перевірку на підставі п. 78.1.4. ПК. У разі, як зазначено вище у статті, якщо податківці протягом 365 днів щось побачать сумнівне в декларації, почнуть відправляти запити та після «опрацювання» документів призначати позапланову перевірку. Хоча податківці, у властивій їм манері, будуть «кльопати» ці накази та акти незважаючи на протиправність, завантажуючи адміністративне судочинство, яке вже стогне, разом з платниками, від податкової «активності» можновладців. Але у підсумку – рішення суду, впевнений, буде на користь декларанта.
Є ще один запобіжник на користь декларанта – що саме будуть нараховувати - 18% одноразовий збір згідно цього підрозділу чи ПДФО? Поспішаючи в ст. 15 це забули вказати. Оскільки для збору одноразового декларування визначені лише ставки 5,9 та 2,5 % (ст. 8 ), відповідно в статті 15 малось на увазі ПДФО. Але для його донарахування є свої вимоги в кодексі, які в першу чергу, пов’язані з обов’язком подання річної податкової декларації в якому отримано доходи. Тому, щоб не «донарахували» - адміністративний суд, крізь сльози від завалених податкових справ, скасує таке податкове повідомлення-рішення як протиправне.
У підсумку: добровільне декларування задумано на відмінно, задеклароване (публічно) – добре, нормативно прописано - задовільно, буде реалізовано - …?
Декларантам варто не хвилюватись, надто сильно. У випадку донарахування на їх боці стане адміністративний суд, а це як армія, один раз в житті має пройти кожний український бізнесмен).