Стаття 86.9. Податкового кодексу визначає, що у разі, якщо грошовезобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки,проведеної на підставі постанови слідчого (слідчого судді, прокурора), податковеповідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається такимконтролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днемотримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальнийвирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючимипідставами), що набрало законної сили.
Розберемо наслідки застосування вказаної норми детально на прикладі.
Завзятий працівник Міністерства доходів відпрацьовуєдіяльність платника податків і раптом… «адреса масової реєстрації». Отже , автоматично, працівник з величезноюрадістю, не знаходить цього платника за місцем реєстрації. Далі він так завзятонамагається «розшукати» службових осіб цього платника, що це також дає позитивнийдля нього результат. Натхненний «наполегливою працею» він вибирає підприємстваконтрагентів, які спрацювали на «потрібну» суму із сумнівним платником. Свої дослідженнявін викладає в рапорті, як аналітичні висновки.
На радість інших учасників «регати» вказана інформація, увідповідності до прогресивного КПК, є повідомленням про скоєння кримінальногоправопорушення, і тому новими учасниками швидко приймається естафета полювання«на контрагента».
Після внесення відомостей про кримінальне провадження дореєстру на арену виходить ревізор, йому вручається постанова, по якійпризначено перевірку. В постанові зазначається, що відсутній за місцемреєстрації платник постачальник є особливо небезпечним рецидивістом, а цьогодостатньо, щоб ревізор власним поглядом визнав податкові накладні, які внесенідо реєстру ПДВ, недійсними, а господарські операції нікчемними.
І тут починається головне. У відповідності до статті 86.9 Податкового кодексу, за результатамиперевірки податкове повідомлення – рішення не приймається. Адміністративнимсудом всіх ланок одноголосно визначено, що акт перевірки не породжує будь-якихнаслідків для платника податків, а тому не є дією органу владних повноважень,яку може бути оскаржено. Новий КПК не дає можливості оскарження зареєстрованогокримінального провадження.
Захисники правоохоронної системи скажуть, що кримінальнепровадження не ґрунтується лише на висновках податкового ревізора інспектора, анаявність кримінального правопорушення може підтверджуватись іншимиоб’єктивними доказами по справі. Але, об’єктивна сторона складу злочину застаттею 212 ККУ полягає в нанесенні державі збитків у вигляді несплати податків,а зафіксувати такі збитки може лише акт податкової ревізії. Тобто акт перевірки- це той самий головний доказ, який повинен підтверджувати наявність суспільнонебезпечного діяння.
Також звучить аргумент, що захист платника податківвідбувається протягом досудового слідства та в суді, і платник податку непозбавлений права вимагати проведення судово-економічної експертизи. Але цейаргумент також не аргумент. Всім відомо, що державу поглинає донарахування напідставі актів «нікчемності». Призначення судово-економічної експертизи в НДІСЕне дає шансу платнику податків, адже в такому акті перевірки ревізором зробленоправові, а не економічні висновки, що унеможливлює проведення об’єктивноїекспертизи. Інколи слідчі підрозділи самостійно призначають експертизу, маючина меті закріпити слабенький акт перевірки, і тоді трапляються непоодиноківипадки експертних висновків, зроблених приватними організаціями.
Отже, суб’єктивні висновки ревізора, викладені в актіперевірки, яку призначено за постановою слідчого судді (слідчого, прокурора),платник податків має можливість оскаржити лише після прийнятого податковогоповідомлення-рішення, яке у відповідності до вищезгаданої статі кодексу будеприйнято після набрання законної силу вироку суду, на хвилиночку, за ухиленнявід сплати податків.
Зрозуміло, що оскарження в порядку адміністративногосудочинства висновків, зроблених про нікчемність господарських операцій післянабрання законної силу вироку суду за ухилення від сплати податків є такою жнікчемною спробою, як і самі висновки ревізора.
Отже факт, стаття 86.9. в кодексі існує, практика застосуваннятакого алгоритму також.
Враховуючи вищевикладене, право на захист своїх інтересів всуді передбачене Конституцією України у платника податків є, ось тільки скористатисьїм можна… після вироку суду по кримінальному провадженню. Хіба потрібне таке право?
З такимриторичним питанням та повідомленням про невідповідність норми 86.9.Податкового кодексу статті нормам статті 55 Конституції України рік тому авторзвернувся до профільних комітетів Верховної Ради України: з питань з питаньфінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики - головакомітету Хомутиннік В.Ю., з питань правосуддя - голова комітету Ківалов С.В., зпитань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності – голова комітетуШвець В.Д.
Але вчерговий раз побачив традиційну бюрократичну «відкличність», листи дружньо булонаправлено до податкового органу (ДПС України на той час), від якого надійшлане менш традиційна відповідь.
Потімбуло і Конституційне звернення, але не варто гаяти на нього час, адже дослівноз листа: «відповідно до вимог статей147, 150 Конституції України, заповнення прогалин у правовому регулюванні неналежить до повноважень Конституційного Суду України».
Отже, ціпрогалини в законодавстві потрібно обов’язково і негайно залатати, адже право назахист, яким можна скористатись лише після вироку суду, має ознаки нікчемності.