Час для болісних рішень: чим наповнювати державний бюджет у 2026-2027 роках?

Міністерство фінансів України 2 вересня 2025 року оприлюднило дані про джерела фінансування державного бюджету у січні-серпні поточного року – у загальному розмірі 38,2 млрд дол. США. На увагу заслуговує, насамперед, розподіл надходжень, який показує гостру структурну проблему. Найбільшу частку становлять ERA (Extraordinary Revenue Acceleration) loans у розмірі 20,994 млрд дол. США – що майже 55% загального обсягу фінансування. Друге місце посідають облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) з показником 8,67 млрд дол. США, а третє – фінансування від Європейської Комісії у розмірі 7,33 млрд дол. США.

Для того, щоб зрозуміти сутність проблеми, варто нагадати про Ініціативу ERA loans. Вона стала продуктом рішення держав Великої сімки у 2024 році про надання Україні 50 млрд дол. США кредитів, які погашуватимуться з доходів від заморожених російських активів (для України це де-факто грант). Планувалося, що цей процес буде розтягнутий на декілька років, оскільки проценти від російських активів на рік становлять близько 3-4 млрд. дол. США. Але втрутився політичний фактор – на виборах Президента США переміг Дональд Трамп. В результаті, Адміністрацією Президента США Джозефа Байдена було прийнято рішення – перерахувати 20 млрд дол. США, тобто усю американську частку, на рахунки Світового банку у грудні 2024 року – напередодні передачі влади новій Адміністрації.

Не варто забувати, що країни-партнери України розраховували на те, що збройна агресія РФ припиниться у 2025 році та сподівалися, що вже затверджених програм допомоги буде достатньо для забезпечення потреб України.

Відповідно, продовження російської збройної агресії та відкидання Росією мирних пропозицій Президента США Дональда Трампа ці розрахунки зламали. Все більш очевидним стає, що навіть у випадку досягнення припинення вогню, Україна буде змушена зберігати величезну армію як гарантію безпеки проти повторного нападу з боку держави-агресора.

Важливо також нагадати про структуру використання нашою державою наявних ресурсів: з початку повномасштабного вторгнення усі внутрішні доходи спрямовуються виключно на потреби Сил безпеки і оборони України. Цивільна частина економіки – соціальні виплати, пенсії, зарплати держслужбовців  – повністю фінансується за рахунок міжнародної допомоги. Така модель створює критичну залежність від зовнішніх джерел, без яких нормальне функціонування держави стане неможливим.

За оцінками Національного банку України, озвученими Першим заступником Голови НБУ Сергієм Ніколайчуком, потреби у фінансуванні на 2026-2027 роки становлять 65 млрд дол. США. Утім, підтверджені джерела покривають лише близько третини цієї суми, що створює розрив майже у 45 млрд дол. США протягом двох років.

Левову частку з прогнозованих джерел забезпечить Європейський Союз, який виконує свої зобов'язання в рамках програми Ukraine Facility на 50 млрд євро до 2027 року, виплативши станом на серпень 2025 року близько 19,6 млрд євро.

Решта джерел фінансування у 2025 році  – МВФ (912 млн дол. США), Японія (191 млн дол. США)  та інші міжнародні партнери – становлять лише незначну частку загального обсягу ресурсів, що підкреслює надмірну концентрацію фінансування на декількох ключових донорах.

Одна з причини поточної складної ситуації – стабільність зовнішнього міжнародного фінансування у 2022-2025 роках створила ілюзію економічного благополуччя, яка дозволила українським управлінцям уникати непопулярних, але необхідних структурних реформ. Після падіння майже на третину у 2022 році, український ВВП у 2025 році досягне лише близько 80% рівня 2021 року, що свідчить про відсутність реального економічного відновлення.

Як результат, кризові явища охопили практично всі галузі української економіки, за винятком державного сектору, який штучно підтримується за рахунок зовнішнього фінансування. Єдиним справжнім драйвером зростання залишається оборонна промисловість, що створює викривлену структуру економіки.

Аналіз доступних шляхів вирішення фінансової кризи 2026-2027 років вказує на обмеженість реальних альтернатив та необхідність болісних структурних змін. Кожен з потенційних варіантів має суттєві обмеження або несе значні ризики для української економіки.

Перший варіант – подальше збільшення кредитного навантаження – фактично означає перенесення проблем на майбутні покоління. В умовах поточного державного боргу на рівні 100% ВВП, подальші запозичення лише створять додаткове навантаження на бюджет у майбутньому.

Можливості розширення співпраці з міжнародними фінансовими інститутами наразі обмежені. МВФ уже реалізує програму Extended Fund Facility (EFF) для України, проте обсяги підтримки не відповідають поточним масштабам українських потреб. Світовий банк вже надає кредити України через механізм ERA loans. Європейський банк реконструкції та розвитку та Європейський інвестиційний банк традиційно фокусуються насамперед на проєктах розвитку.

Другий варіант – збільшення випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) – неминуче призведе до прискорення інфляції. Монетизація бюджетного дефіциту в умовах скорочення економіки спричинить додатковий тиск на національну валюту та погіршення життєвого рівня населення, насамперед найвразливіших категорій.

Теоретично, найбільш очевидним рішенням, міг би стати третій варіант – конфіскація заморожених російських активів замість використання лише доходів від них, як це передбачає наразі механізм ERA loans. Загальний обсяг заморожених російських активів у юрисдикціях країн Заходу сягає близько 300 млрд дол. США, що могло б забезпечити довгострокове фінансування українських потреб.

Утім, країни, які контролюють основні активи – Бельгія (близько 180 млрд євро в системі Euroclear), Франція та Федеративна Республіка Німеччина – категорично відмовляються від повної конфіскації. Їхня позиція базується на побоюваннях щодо порушення міжнародного права, можливих судових позовів з боку РФ та загрози для статусу своїх фінансових центрів як безпечних юрисдикцій для міжнародного капіталу. Компромісне рішення у вигляді використання лише доходів від активів, вже реалізується, але його обсяги категорично не покривають довгострокових потреб України. Тим не менш, в Європі розглядають інші варіанти, зокрема збільшення прибутків від заморожених російських активів за рахунок їх вкладення у більш ризиковані активи з вищими доходами.

Четвертий варіант, запропонований Міністром фінансів Сергієм Марченком під час засідання Великої сімки в Канаді, передбачає пряме фінансування української армії європейськими країнами. Логіка такого підходу полягає в тому, що Україна фактично захищає Європу від російської навали ціною життів своїх громадян, тому європейські країни мають взяти на себе фінансування цієї функції. Проте реалізація цієї ініціативи потребує зміни підходів європейських партнерів до фінансування потреб оборони України та може зіткнутися з внутрішньополітичними обмеженнями в країнах-донорах, особливо в умовах зростання популістських настроїв (приклад сусідньої Польщі після перемоги на президентських виборах Кароля Навроцького, на превеликий жаль, є показовим).

П’ятий варіант – стимулювання української економіки через підтримку приватного бізнесу та дерегуляцію – має найбільший потенціал у середньостроковій перспективі, але навряд чи здатен вирішити гостру проблему бюджетного розриву у короткостроковому періоді. Новий уряд Юлії Свириденко вже розпочав деякі ініціативи в цьому напрямку, проте масштаб та швидкість їх впровадження недостатні для подолання існуючих структурних дисбалансів.

Шостий варіант – найболісніший – передбачає наведення порядку у військових витратах (що, схоже, стало головною функцією нового Міністра оборони Дениса Шмигаля), скорочення не оборонних видатків державного бюджету та перегляд соціальних зобов'язань держави. Це може включати перегляд державних витрат, оптимізацію державного апарату, перегляд субсидійних програм та інших статей видатків, які не є критично важливими для ведення війни. Такий підхід неминуче спричинить соціальне напруження, проте може бути єдиним способом забезпечити фінансову стійкість держави в умовах скорочення зовнішньої підтримки.

Сьомий варіант, найбільш складний, але найбільш необхідний з точки зору справедливості, передбачає посилення системної боротьби з корупцією, тіньовими секторами економіки, численними «схемами» в інтересах кланових груп, та давно назрілі реформи Митної державної служби та Податкової державної служби. Ефективна боротьба з контрабандою, ухиленням від сплати податків та корупційними схемами у сфері державних закупівель може суттєво збільшити бюджетні доходи. Проте реалізація цього варіанта вимагає політичної волі для протистояння впливовим групам «нових олігархів» та корупційним мережам, які традиційно чинять опір таким реформам

Саме тому вирішення проблеми фінансування держбюджету потребує комплексних дій, оскільки вікно можливостей для пошуку виходу з існуючої ситуації швидко закривається. Відкладання неминучих реформ до моменту фактичного вичерпання фінансових ресурсів позбавить український уряд маневру та змусить здійснювати перетворення у гострому кризовому режимі з непередбачуваними наслідками.