Економічні інтереси Китаю в Афганістані
Успішне налагодження відносин з новим керівництвом Афганістану відкриває для КНР цілий ряд можливостей по видобутку величезних покладів корисних копалин, інтеграції Афганістану до китайської глобальної ініціативи “Один пояс, один шлях”, а також по замиканню транспортного коридору в трикутнику Китай-Іран-Пакистан і розвитку китайсько-пакистанської економічної співпраці.
Китай заздалегідь вжив заходи для утвердження своїх позицій в Афганістані. Ще 28 липня 2021, до падіння Кабула, відбулася зустріч між представниками Талібану та КНР в Пекіні. На цих переговорах Китай представляв міністр закордонних справ Ван І, а Талібан — один з керівників організації Мулла Абдул Гані Барадар. За результатами переговорів сторони домовилися про співпрацю, Китай відповідно зможе прийняти участь у післявоєнній реконструкції країни, а таліби запевнили в своїх дружніх намірах та недопущенні використання їх території для дій проти Китаю уйгурами.
Ще до цього офіційна зустріч між представниками Талібану та КНР була проведена в 2019, щоправда тоді ще не на рівні міністра закордонних справ. А вже після взяття Кабула з боку Китаю було заявлено, що Пекін готовий до дружби та співпраці з новим урядом Афганістану.
Здійснення економічних проектів на території Афганістану Китай розпочав ще при проамериканському уряді в 2000-х роках. Було вкладено значні кошти в геологорозвідку та планування інфраструктурних проектів. Після падіння Талібану в 2001-му одним з ключових китайських проектів був видобуток міді в районі Мес Айнеку в провінції Логар на південь від Кабула. В 2008-му році китайська компанія виграла 30-річну оренду вартістю в 3,5 мільярда для видобутку міді тут. Дане родовище є другим за розмірами в світі і, за оцінками, може дати сировини на 50 мільярдів доларів.
Попередній афганський уряд, скинутий талібами, планував судові позови проти китайського консорціуму, що виграв оренду. Але жодних заходів Кабул вжити не встиг, тож угода досі залишається в силі.
В 2011 році Китайська національна нафтова корпорація виграла тендер розробку трьох нафтових родовищ загальною вартістю в 400 мільйонів доларів протягом 25 років. Афганістан має власні поклади нафти, що тривалий час не розроблялися через безкінечну війну. Крім того, серед енергоносіїв є також поклади газу, який свого часу навіть експортувався до Радянського Союзу. Нині китайці розраховують добратися до цього всього.
Китайські чиновники визнавали, що Китай вигравав тендери не стільки для того, щоб негайно розвивати свої проекти негайно, а в першу чергу щоб випередити іноземні компанії та застовбити за собою місце в країні. Самі можливості для розвитку проектів були обмежені через війну та корумпованість афганського уряду, що крім того, перебував під значним впливом США. Останнє було особливо ризиковано, в умовах зростання протиріч між Пекіном та Вашингтоном. Тепер же перед Китам відкривається нове вікно можливостей, по мірі стабілізації ситуації в країні.
Але все ж головним багатством Афганістану є великі поклади металів. У 2014 році Геологічна служба США підрахувала, що загальні природні запаси Афганістану можуть включати 60 мільйонів тонн міді, 2,2 мільярди тонн залізної руди, 1,4 мільйон тонн рідкоземельних елементів, таких як лантан, церій і неодим, а також родовища алюмінію, золота, срібла, цинку, ртуті та літію.
Саме рідкоземельні елементи є потенційно головним призом Китаю в Афганістані. Вони критично необхідні для виробництва електроніки, зокрема літій — для літій-іонних акумуляторів. Зараз США та ЄС більшу частину цієї стратегічної сировини імпортують саме з Китаю. У світі вже зараз існує значний дефіцит згаданих елементів, частково створений штучно самим Китаєм, через великі оптові закупки здійснені китайськими технологічними гігантами. Успішне використання афганських покладів рідкоземельних елементів дасть Китаю стратегічну перевагу в боротьбі за глобальне лідерство.
Крім того, Афганістан, у випадку його інтеграції до китайської глобальної ініціативи впливу “Один, пояс, один шлях” дозволить Китаю успішно замкнути сухопутні транспортні коридори в Азії. Це зробить КНР менш залежною від морських перевезень, з їх потенційно вразливими шляхами та портами, та сприяти розвитку стратегічного партнерства в трикутнику Китай-Іран-Пакистан.
Нині існує вже шість проектів залізниць, що мають пройти через Афганістан та стати однією з опор згаданого проекту мережі трансазійського сполучення. Це 1) Хаф (Іран)—Герат, 2) Порт Шерхан (на кордоні між Кундузом та Таджикистаном)—Кундуз—Мазірі-Шаріф, 3) Мазарі-Шаріф (Балх)—Шибарган (Джаузджан)—Андхой (Фарьяб), 4) Шибарган (Джаузджан)—Маймана (Фарьяб)—Кала-е-Наб (Бадгіс)— Кушк (Герат), 5) третя секція Хаф-Герат, 6) Торгхунді (на кордоні між Гератом та Туркменістаном) — аеропорт Герат.
В планах Китаю — створення на території Афганістану цілої мережі доріг та залізниць, що мають поєднати основні транспортні центри з сусідніми країнами і служити зручними шляхами транзиту між Китаєм, Середньою Азією, Іраном та Пакистаном. У КНР існує відпрацьована схема по роботі з країнами Азії та Африки, що потребують економічної допомоги. Китай готовий надати Афганістану допомогу для післявоєнного відновлення країни та побудувати на його території необхідну інфраструктуру, в обмін на цілком певні вигоди: видобуток корисних копалин і використання тієї ж інфраструктури для їх вивезення та транзиту через територію країни.
Для КНР це створює можливість повноцінно використати ресурсний та людський потенціал Ірану та Пакистану, значно посилити свої позиції в Південній Азії, стати значно менш вразливою до дестабілізації з боку Тихого океану, а також створить додаткову загрозу для регіонального суперника Китаю — Індії, що надасть додаткові можливості відколоти її від Сполучених Штатів.
Афганістан протягом століть був одним з головних перехресть стародавнього Шовкового шляху. Деякі його міста, такі як Кабул, Балх, Кандагар, Герат, історично є великими транзитними центрами, що з'єднують шляхи між сходом і заходом. Хоча значення Шовкового шляху знизилося приблизно з XVIII століття, Афганістан нині, завдяки розвитку технологій та комунікацій, став доступнішим, ніж будь-коли раніше.
Тут ми бачимо величезний потенціал по створенню сухопутного мосту, що об’єднує регіони Південної та Середньої Азії, а також Близького та Далекого Сходу. Центральним тут є питання розвитку інфраструктури, зокрема залізниць та автомобільних доріг, які матимуть стратегічне значення для всієї Азії. Роботу над ними нині готується взяти на себе Китай.
