Продукти харчування становлять майже половину споживчого кошика українців. Тому й не дивно, що увага громадян прикута до цінників на полицях магазинів і ця тема завжди викликає жвавий інтерес. 

Ми знаємо, що останніми місяцями фактор енергоресурсів у собівартості продуктів в Україні став дуже високим. І, безумовно, це змушує виробників мінімально підіймати ціни на свій продукт. Бо окрім енергоносіїв, наприклад, для виробників молока на 40%-50% зросли витрати на білкові корми, на 40% збільшилась ціна на власновирощені корми і на 25% — на ветеринарні препарати. Окрім того, для всіх учасників галузі втричі підскочили ціни на мінеральні добрива та логістику. 

Однак, хотілося б змістити акценти з виробників і розповісти про тих, хто отримує найбільші прибутки у ланцюгу постачання продукції до столу українців. Мова про торговельні мережі. 

Монопольне становище на ринку ритейлу дає їм можливість робити націнки на продукти харчування до 40%. Зрештою, все це призводить до того, що ціна, за якою продукція продається на прилавку, на 40% вища, ніж ті гроші, які в результаті отримують товаровиробники.

Окрім того, користуючись своєю монополією, торгові мережі нав’язують агровиробнику чи переробнику невигідні умови співпраці. Зокрема, супермаркети безпідставно відтерміновують розрахунки за отриману продукцію. Часто затримка з виплатами коштів за товар може тривати 90, а то і 120 днів, що призводить до постійного дефіциту обігових коштів у виробників. Для торговельних мереж ці кошти стають безвідсотковим кредитом, яким вони користуються протягом необхідного їм часу. Це дає змогу завозити імпортні товари, за які потрібно розраховуватись наперед, та відкривати нові центри. 

Відключити

Виходячи з цього, на законодавчому рівні варто ввести державне регулювання цін на соціально-значущі продукти через встановлення максимальної торгової націнки не менше 5% і не більше 15% від відпускної ціни виробника. Такий крок сприятиме стабілізації, а то і зниженню цін на продукти для громадян.