ЖКГ у селі: більше мертве, ніж живе!!

На шляху оптимізації місцевогосамоврядування найважливішим питанням є передусім розв’язання проблем, якітурбують жителів сільських населених пунктів. Зокрема, реформування такоїважливої сфери, як житлово-комунальне господарство на селі. В наш час більше прийнятозвертати увагу на проблеми ЖКГ у великих містах забуваючи при цьому, що всільській місцевості та невеличких містечках кожна друга теплова мережа таводонапірна башта, насосна станція та артезіанська свердловина потребують заміниобладнання або капітального ремонту.

Відкласти на пізніше ці проблеми вже не вийде. Аджейдеться про безпеку та здоров’ямільйонів людей. У сільськіймісцевості проживає більше 13 мільйонів громадян. Житловий фонд налічує 5,8млн. будинків. Із яких водопроводом обладнано лише 33,4 %, каналізацією –29,9 %, газом – 84,2 % загальної площі житлового фонду.

При цьому, незважаючи на низьку платоспроможність та відсутність дієвихдержавних програм підтримки, більшість мешканців сільських населених пунктів,будучи людьми працьовитими, дають собі раду і в себе вдома самостійно покращуютьжитлово-побутові умови. Значно складніша ситуація ізкомунальним житловим господарством.

В умовах планової економіки утриманням та модернізацієюЖКГ на селі де-юре опікувалися колективні сільськогосподарські підприємства, аде-факто держава. Для координації цього процесу у 1984 році було сформованоГоловне управління по комунальному обслуговуванню сільського населення. У відповідностііз постановою уряду кожен район обзавівся розгалуженою мережею міжгосподарськихкомбінатів, які шляхом об’єднання фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсівколгоспів, радгоспів, міжгосподарських підприємств та завдяки державним асигнуванням,надавали послугиробітникам і колгоспникам, а також населенню, яке проживає на території цихгосподарств.

У 1990 році Головне управління по комунальномуобслуговуванню сільського населення реорганізували в Українське об’єднаннясільського комунального господарства «Укрсількомунгосп» і передали упідпорядкування Міністерства аграрної політики та продовольства України.

З переходом до ринкової економіки держава до недавньогочасу дотувала функціонування ЖКГ на селі. Однак в останні роки в силу всебільшої зношеності основних фондів ЖКГ та дефіциту коштів у бюджеті такапідтримка практично припинилася. Не можуть утримувати соціальну сферу іжитлово-комунальні об’єкти і сільські ради, яким цього не дозволяє робити закон.Більше того, навіть із переданням об’єктів ЖКГ у підпорядкування органівмісцевого самоврядування, місцевий бюджет у більшості випадків і так неспроможний утримувати ці об’єкти.

Через обмеженість коштів практично не проводятьсяпланові ремонтно-відновлювальні роботи на інженерних мережах та спорудах. Цимобумовлено і значне зростання аварійності на даних об’єктах. В багатьохнаселених пунктах ЖКГ тримається на місцевих аграріях. Однак, замість того, щобоцінити їхній внесок в життя села, влада пішла шляхом збільшення податковоготиску на сільгоспвиробників.

Відтак, для збереження комунальної інфраструктури населі потрібні нові підходи до розгляду проблем, пов’язаних з розвиткомсільського комунального господарства, які відрізняється своєю специфікою,відмінною від міської (порівняно малі об’єкти, менша чисельність споживачів,які проживають у віддалених від райцентру населених пунктах і основногообслуговуючого підприємства – райсількомунгоспу). Це збільшує собівартість послугу порівнянні з містами. До того ж жителі сільських населених пунктів отримуютьці послуги за тарифами, нижчими ніж в місті. Суттєво піднімати тарифи теж невихід. Адже на фоні зниження доходів люди просто не зможуть їх оплачувати. 

Для стабілізації ситуації потрібен індивідуальнийпідхід до кожного об’єкта і вирішення цілого комплексу питань. У разі об’єднання кількох територіальнихгромад в одну об’єднану територіальну громаду доцільним є реформування обслуговуючихпідприємств в кожному населеному пункті в об’єднану комунальну службу. Це дозволить охопити всі населені пунктинезалежно від їх розміру, кількості жителів та розташування. При цьому будезнижена собівартість утримання самої служби. Крім того, у великого підприємстваабсолютно інша віддача від матеріальних ресурсів і більші можливості (обіговікошти малого підприємства не дозволяють робити серйозні капіталовкладення іреалізовувати великі проекти).

Однак,для цього не має відповідної законодавчої бази. І щонайважливіше виникаєпитання на чиєму балансі повинна знаходитися реформована комунальна служба населі. Якщо ж у випадку власної нерентабельності вона дотуватиметься здержавного бюджету, то це ще пів біди, а якщо буде передана на балансоб’єднаної територіальної громади збитковою, то звідки громаді брати кошти наїї утримання?

Державні чиновники зауважують, що 16 березня цьогороку, в рамках державної фінансової підтримки розвитку об’єднанихтериторіальних громад, Уряд визначив порядок та умови надання субвенції здержавного бюджету місцевим бюджетам об’єднаних територіальних громад наформування їхньої інфраструктури. Нагадаємо, що державним бюджетом на ці цілі у2016 році закладена сума у розмірі 1 млрд. гривень.

Однак, суть як завжди криється в дрібницях. Головнимрозпорядником цієї субвенції є Міністерство регіонального розвитку, будівництвата житлово-комунального господарства України, яке розглядає заявки нафінансування і перераховує кошти через казначейство. В підсумку говоримо продецентралізацію, а діємо тими ж самими ручними методами породжуючи бюрократіюта корупцію. Чи не ефективніше буде створити податкову систему, яка дасть змогугромаді самостійно акумулювати кошти для самостійного утримання об’єктів ЖКГ?

Іншим шляхом, яким вже йде ряд населених пунктів є налагодження державно-приватного партнерства.Однак, для цього теж потрібно прийняти відповідну законодавчу базу та створитиумови, щоб інвесторам було вигідно працювати на селі.

Підсумовуючи варто зазначити, що до розвиткуінфраструктури сільських територій в жодному разі не можна підходити поверхнево.Її слід розпочати з паспортизації сільських населених пунктів, щоб знати стансправ в кожному населеному пункті. На основі чого сформувати державну стратегіюна рівні кожного району та області. Паралельно необхідно реалізовувати цілийкомплекс дій по створенню нових робочих місць на селі, запровадженню енергоефективнихтехнологій, залученню міжнародних грантових коштів тощо.