Пам'яти вогненного аристократа фінського національного духу
Він є той, хто спромігся власним життям смерть подолати заради великої мети. Він на своєму прикладі доводив заблудлій у принадах Модерну молоді Фінляндії існування праведного шляху попри спокуси та гріховність сучасного світу. Він – це Герой-доброволець Визвольної війни 1918 р. та Карельського визвольного походу 1918-1920 рр., лютеранський парох, ідеолоґ клерикального фінського націоналізму, антикомуніст, народний депутат, співорґанізатор розбудови славнозвісної "лінії Енкеля-Маннергейма", борець за племінну єдність фіно-угорських народів і волонтер Лаурі Еліас Симойокі (до 1926 р. мав прізвище Симеліус).
Його постать по праву зіставна з такими історичними діячами міжвоєнного 20-ліття, як Корнеліу Зеля Кодряну і Хосе Антоніо Прімо де Рівера. За ним теж ішли тисячі юнаків і юнок, спраглих відчути смак самопожертви в ім’я величі рідного краю. Саме за це критики та опоненти люто ненавиділи його і довгий час обливали брудом, безпідставно тавруючи "поплічником гітлеризму" й "пропаґандистом фашистівської диктатури" (ніхто так цього і не довів).
Народився ж Еліас Симойокі у провінційному містечку Раутіо на півночі Озерного краю Суомі у родині незаможного настоятеля тамтешньої парафії. Дитинство його минуло на безкраїх просторах холодної Пог’янмаа; реґіону, якому судилося стати фінляндською Вандеєю вже по здобутті державної самостійности у грудні 1917 р. З розпалом громадянської війни, спровокованої зовні більшовиками (безпосередньо Владіміром Лєніним та Іосіфом Сталіним), він школярем стає до лав щойно утвореного війська під командуванням колишнього царського ґенерала Карла Ґустафа Еміля Маннергейма, розпочавши власну багаторічну борню з комуністичною загрозою.
Затим була племінна кампанія. Еліас Симойокі добровольцем рушив на Схід, у Карелію, визволяти з-під московитського ярма братів і сестер по крови, оспіваних його тезкою Еліасом Льоннрутом у "Калевалі". Перебуваючи на фронті, він насолоджувався полями битв, якими б не були наслідки та скільки б побратимів там не полягло від рук червоних окупантів...
«Ця сила, це сяйво і моє завзяття походять із глибокого джерела, на яке нам не дозволено дивитися. Це, певно, поклик крови, що веде мене і багатьох інших юнаків до цих карельських шанців, аби покласти життя на вівтар Вітчизни, віддавши все, що можна і що у нас є», – писав Еліас Симойокі в одному з листів до батьків, відмовляючися повертатися додому без перемоги. Але її не сталося – восени 1920-го законний, демократично обраний фінляндський уряд уклав Тартуську мирну угоду з РСФСР, віддавши більшовикам на поталу Карелію, за яку полягло чимало вірних синів Суомі.
Розчарований, однак незломлений Еліас Симойокі прямує до Гельсинкі, де стає студентом теолоґічного факультету місцевого університету, обравши шлях душпастиря. Столичне життя гнітить душу молодого бійця, тож єдиною розрадою стає щойностворена молодіжна Академічна Карельська Спілка (фін. Akateeminen Karjala-Seura), покликана розбудити фінську націю, зарядити її новою життєствердною ідеєю, зокрема спрямувати зусилля на визволення братів-карелів і помсту московитам-ryssä. По завершенню навчання церковне керівництво відряджає молодого священника служити у парафії Кіурувесі, одночасно він працює вчителем тамтешньої сільської школи, пропаґуючи серед вірян вогненний патріотизм.
У своїх проповідях Еліас Симойокі заявляв про безкомпромісну ненависть до ворогів всього фінського племені та заохочував до викорінення всякого лівацтва на просторах Озерного краю. Його промови спонукали слухачів до прямих дій, іноді – навіть велелюдних протиурядових виступів. Улітку 1930 р. селяни Пог’янмаа та кількох сусідніх провінцій влаштували марш на Гельсинкі з метою змусити владу остаточно побороти внутрішніх комуністів, а вже взимку 1932 р. – членство радикального Лапуаського руху вчинило невдалий збройний заколот, який у разі успіху посприяв би появі диктатури “фінських буржуазних націоналістів”.
Ідея Великої Фінляндії (фін. Suur-Suomi aate) цілком і повністю захопила Еліаса Симойокі, а з ним і тих, кого вів за собою задля її втілення; перш за все – молодь. Бувши негласним провідним ідеолоґом АКС, цієї здебільшого студентської орґанізації йому було мало, тому створює нову, орієнтовану на громадсько-політичну боротьбу. У 1930 р. він стає лідером радикального молодіжного товариства Синьо-чорні (фін. Sinimusta), котре за 6 років рішучої вуличної діяльності опиняється під поліційною забороною, але все ж перероджується на оновлений рух чорносорочечників (фін. Mustapaidat), що мусив дещо зменшити набрані оберти.
Впродовж 1933-1939 рр. Еліас Симойокі у складі націоналістичної фракції Патріотично-народного руху (фін. Isänmaallinen kansanliike) входить до парламенту, з трибуни якого першим у Фінляндії виголошує про навмисно замовчувані західною пресою злочини більшовицьких окупантів. Він нещадно звинувачує (майже поіменно) виконавців волі сталінського режиму у каральних операціях і терорі проти непокірних "червоній" Москві народів, серед іншого називає штучний голод – відвертим і спланованим геноцидом українців. Решта політиків і державних діячів (включно з Маннергеймом) свідомо утрималася від різких заяв на адресу Кремля, з яким їм ще доведеться двічі зіткнутися у кривавій бійні Другої світової війни.
З початком московитської аґресії проти Фінляндії наприкінці листопада 1939 р. Еліас Симойокі рушає на фронт. Розуміючи вагу і суспільний авторитет, набутий у попередні десятиліття, військове командування відрядило опального ексдепутата подалі від основних боїв – на північне узбережжя Ладоги, де він і знайшов свій останній спочинок. Із настанням мирного часу нова влада під наглядом Кремля спробувала стерти ім’я вірного сина Суомі з людської свідомости, але родина, соратники та брати у зброї завадили цьому – крізь роки пронесли пам’ять про славетні подвиги пароха Кіурувесі, котрий до самопожертви втілював у життя свій певною мірою утопічний план: щоденними благими вчинками мурувати на руїнах колишньої московської імперії вільну Велику Фінляндію від моря до моря.
«Для мене Батьківщина – понад закон», – ці слова неодноразово виголошував у своїх виступах палкий патріот Суомі першої половини ХХ ст. Еліас Симойокі. Він 20 років перебував в аванґарді фінського націоналізму та антикомунізму. Рівних йому немає і по нині!
