Стаття 3 Конституції Інтерполу зазначає, що Інтерполу категорично заборонено здійснювати будь-яке втручання чи діяльність політичного характеру. Ця норма є концептуально важливою, оскільки окреслює певні рамки допустимого міжнародного поліцейського співробітництва щодо розшуку, виявлення та екстрадиції осіб, які вчинили злочини з політичним контекстом.

У статті 34 Правил з обробки даних (RPD) зазначено: перед будь-яким записом даних у базі даних поліції Національне центральне бюро, національна або міжнародна організація повинна забезпечити відповідність даних за статтею 3 Конституції Організації.

Стаття 34 (3) RPD закріплює певні маркери, які дозволяють перевірити розшукові данні на їхню відповідність статті 3 Конституції Інтерполу. Зокрема, ця норма встановлює, що для визначення відношення тієї чи іншої справи заявника до політично вмотивованих або вмісту політичного контексту необхідно встановити:

(а) характер правопорушення, а саме звинувачення та основні факти;

(b) статус відповідних осіб;

Відключити

(c) ідентифікацію джерел даних;

(d) позицію, висловлену іншим Національним центральним бюро або іншим міжнародним органом;

(e) зобов'язання за міжнародним правом;

(f) наслідки для нейтралітету Організації;

(g) загальний контекст справи.

Відключити

Але спробуймо проаналізувати детальніше, яким чином, застосовуючи дані критерії, можна віднести справу до політичної, та як тлумачить статтю 3 Конституції Інтерполу у своїх рішеннях Комісія з контролю за файлами Інтерполу.

Репозитарій практики, створений Генеральним секретаріатом Інтерполу свідчить про те, що стаття 3 Конституції Інтерполу тлумачиться, виходячи із міжнародного законодавства про екстрадицію (стаття 3 (1) Європейської конвенції про екстрадицію 1957 р. та Статті 3 (а) Типового договору Організації Об'єднаних Націй про екстрадицію, що розрізняють «чисті» політичні злочини, такі як зрада чи шпигунство, та «відносні» політичні злочини, які стосуються звичайних (ординарних) злочинів, але є політичними через їхній контекст та мотив їхнього вчинення.

Резолюція AGN /20/RES/11 (1951) у випадках встановлення політичного контексту справи вимагає застосовувати «тест на переважання» (predominance test),  який допускає віднесення до політично вмотивованого навіть того запиту про розшук, який, на перший погляд, свідчать про вчинення цілком ординарного злочину. У даній Резолюції, зазначається, що жоден запит на інформацію, повідомлення про розшукуваних осіб і, перш за все, жоден запит про тимчасовий арешт за злочини, у яких переважає політичний характер, ніколи не надсилаються до Генерального секретаріату Інтерполу або Національного центрального бюро, навіть якщо у країні, яка запитує, факти становлять злочин проти звичайного закону (ординарні злочини).

Іншими словами, Комісія з контролю за файлами Інтерполу під час перевірки аргументів розшукового запиту на предмет їхнього політичного підтексту, застосовує «тест на переважання» (predominance test), тобто вона оцінює всю релевантну інформацію та відповідні елементи, передбачені правилами, щоб визначити, чи має правопорушення перевагу політичному характеру аніж звичайному кримінальному правопорушенні.

Відключити

Тим не менше, складність доведення наявності політичного контексту, вже на стадії скасування розшуку, пов’язана зі специфікою роботи Комісії, та, в першу чергу, з жорсткими обмеженнями у розгляді аргументів запиту на видалення даних.

Ми не можемо розраховувати на те, що Комісія повноцінно врахує існуючі фактори доказової бази та кваліфікації злочину чи процесуальне законодавство, яке було застосоване на національному рівні, оскільки роль комісії полягає не в оцінці достовірності чи якості доказів у спосіб, який повинен бути здійснений під час судового розгляду або під час слухань щодо екстрадиції, а зводиться виключно до перевірки достатності наданої НЦБ інформації, що ілюструє ефективну участь заявника у відповідному злочині.

Тим не менше, аналіз рішень Комісії по контролю за файлами Інтерполу (CCF’s) за  2017 – 2018 роки, дають зрозуміти, що питання визначення політичного контексту справи є досить розмитим, однак  певна послідовність в підходах до питань політичної мотивації справи існує. Комісія в деяких рішеннях зазначає, що не зважаючи на те, що заявник не відноситься ні до діючих, ні до колишніх політиків, загальний контекст справи дозволяє віднести дану справу до політичних.

Втім, є рішення де Комісія опосередковано вказує про те, що дана справа імовірно могла би бути визнана політичною, однак заявником не надано достатньо доказів на доведення такої позиції.

Доказами політичного сліду у справі можуть бути будь-які документи, відео, статті в засобах масової інформації, все, що може хоча б дотично переконати в тому, що міжнародний розшук каналами Інтерполу використовується для переслідування з політичних мотивів.

На сам кінець, декларування політичного нейтралітету організації на сьогоднішній день не гарантує абсолютної захищеності від міжнародних політично вмотивованих переслідувань, оскільки політичні запобіжники організації все ще на відпрацьовані до автоматизму, тому, час від часу можемо спостерігати за публікацією червоних карток відносно політиків, журналістів та громадських діячів, які переслідуються політичним режимами держав.

Такий стан речей створює постійні виклики для Інтерполу які, на моє переконання, ще надовго залишать правозастсоування статті 3 Конституції організації в постійній динаміці.