Останнім часом все більшерозгортається дискусія з приводу порушення правил підслідності кримінальнихпроваджень з боку різних правоохоронних органів і, зокрема, між органамипрокуратури та Національного антикорупційного бюро України. Проблема лежить вплощині предметної та територіальної підслідності, які в статті 216, 218 КПКУкраїни встановлюють чіткі рамки, за якими кожний вид кримінальногоправопорушення, який міститься в кримінальному кодексі України, відноситься докомпетенція того чи іншого правоохоронного органу, а злочини, що вчиненні в межах територіальноїюрисдикції одного органу не можуть розслідуватись органом, який знаходиться вмежах іншої юрисдикції.
Тому виникає цілком логічнезапитання, як же бути з проведеними процесуальними діями та доказами, які отримані тими правоохоронниморганом, який в силу даних положень КПК України не мав права здійснюватирозслідування конкретного виду злочину.
На це питання чітко даєвідповідь п.2 ч.3 статті 87 КПК, яка говорить,що недопустимими є докази, які отримані після початку кримінального провадженняшляхом реалізації органом досудового розслідування чи прокуратури своїхповноважень, не передбачених кодексом.
В даному випадку,буквально розуміючи дану статтю, можна з впевненістю сказати, що предметнапідслідність, наявна у кожного правоохоронного органу і окреслює коло йогопроцесуальних повноважень. Більше того, варто звернутись до статті 19Конституції України яка встановлює, що органи державної влади та органимісцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законамиУкраїни.
Проблематикапитання також обумовлена і тим, що відповідно до статті 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органудосудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчиненнякримінального правопорушення.
Однак частина 2 вказаної статтіговорить, що якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомопро обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення,розслідування якого не віднесене до його компетенції,
він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Проте не зовсім зрозумілим є те, як же бути, якщо прокурор не визначить такупідслідність і всі матеріали в подальшому будуть передані до суду.
Про існування даної проблеми неодноразово заявляв Керівник СпеціалізованоїАнтикорупційної Назар Холодницький, який звернувся за роз’ясненнями з цьогопитання до різних компетентних органів.
Цікаву правову позицію з даного питання, сформулював Вищий Спеціалізованийсуд з розгляду цивільних та кримінальних справ України.
Так, увідповідь, на вищевказане звернення Назара Холодницького, нарада суддів судовоїпалати ВССУ дійшла до наступних висновків: «…проведення досудового розслідування кримінальногопровадження, зокрема, проведення окремих слідчих дій, заходів забезпеченнякримінального провадження, органом, до компетенції якого, згідно ізпроцесуальним законодавством, не віднесено його здійснення, порушує загальнізасади законності здійснення кримінального провадження та унеможливлюєвиконання завдань кримінального провадження». Крім того суд звернув увагу нате, що «…відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, зібранітаким чином докази можуть бути визнані в суді недопустимими. Водночас,питання допустимості тих чи інших доказів вирішується під час судового розглядусудом, який здійснює розгляд кримінального провадження…»
Отже, на сьогоднішній день існуєзаконодавча неврегульованість, яка створює передумови до визнання недопустимимидоказів, які отримані з порушення правил підслідності.