Останнім часом можна спостерігати тенденцію щодо встановлення судами заставияка не співмірна з вчинюваним злочином, або ж розмір якої нереально внести всилу «захмарності» сум.
Така динаміка створює уявлення, що на сьогоднішній день по відношенні до осіб які підозрюються у вчиненні тяжких абоособливо тяжких кримінальних правопорушень суд створює презумпцію винуватості,та за наявності мінімальних або ж сумнівних доказів вини особи задовольняєклопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та як альтернативнийзапобіжний захід визначає заставу відштовхуючись від суми збитків завданихзлочином, що є прямим порушенням кримінального процесуального закону та йдев розріз з принципом розумності та доцільності.
Пунктом 3 ч. 5 ст. 182Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що щодо особи, якаобвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір заставивизначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальнихзаробітних плат. Абзацом 4 ч. 5 ст. 182Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя,суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечитивиконання особою, що підозрюється обвинувачується у вчиненні тяжкого абоособливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бутипризначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальноїзаробітної плати відповідно.
Відповідно до ч.4 ст. 182 КПК України«Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставинкримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного,обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинендостатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладенихна нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього».
Крім того, в даних питаннях варто звернути увагу насудову практику, зокрема, у рішенні Європейського Суду з правлюдини у справі «Мангурас проти Іспанії»(Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. в якій , посилаючись на пункт 3 статті 5Конвенції, заявник стверджував, що сума застави у його справі буланеобґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови йогоособистого життя. Суд підтвердив, що відповідно довказаної статті Конвенції внесення застави може вимагатися лише за наявностізаконних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи владиповинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішеннюпитання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою.
Отже враховуючи саму правову природу такого запобіжногозаходу як застави, слід сказати, що це є альтернативою запобіжногозаходу у вигляді тримання під вартою, а встановлення такого значного розміру заставиносить каральний характер для підозрюваного, оскільки фактично унеможливлюєіснування «альтернативи» яка закладена в правовому інституті застави.