Коли фото вирішує все: медійні маніпуляції та презумпція невинуватості
У резонансних кримінальних провадженнях нерідко спостерігаємо ситуацію, коли ще до рішення суду в суспільстві фактично сформовано образ винуватця. Правоохоронні органи через медіа демонструють показові затримання, вилучені гроші, гучні заяви… Усе це створює враження доведеної вини фігуранта. Такий підхід суперечить базовому принципу презумпції невинуватості, закріпленому в Конституції України та міжнародних стандартах. Ба більше: несе загрозу справедливому правосуддю. Адже коли ім’я підозрюваного ще до вироку звучить у новинах поруч зі словами «злочинець» чи «шахрай», у пересічного глядача складається хибне переконання: «раз показали у новинах — значить, винен». Пропоную розглянути найбільш поширені медійні маніпуляції в комунікаціях правоохоронців та наслідки таких дій. Також покажу способи, якими сторона захисту може на них реагувати, щоб відстояти права клієнта.
Маніпулятивні прийоми у комунікаціях правоохоронних органів
Упродовж 2022–2025 років склалася ціла, так би мовити, візуальна мова правоохоронців, покликана вражати публіку та підсилювати віру у винуватість підозрюваного. Один із найтиповіших прийомів — фотографії вилученої готівки. Навіть якщо конфісковано відносно скромну суму, її розкладають по одній банкноті на великій площі, створюючи ефект «купи доларів». На фото це виглядає як гори грошей, що миттєво привертає увагу глядача.
Не менш популярний трюк — ефектні фото із затримання: підозрюваного укладають обличчям в підлогу, руки в кайданках за спиною, над ним — бійці спецпідрозділу в масках. Подібні кадри теж справляють сильне емоційне враження. Глядач мимоволі думає: якщо людину так жорстко затримали, значить точно не випадково, бо «диму без вогню не буває». На цьому психологічному рівні вже відбувається формування образу винного ще до початку судового розгляду.
Додатково правоохоронці часто підсилюють повідомлення зображеннями матеріальних цінностей, як то розкішних автомобілів, годинників, коштовностей. У пресрелізах можна побачити, приміром, малюнки зі зброєю чи наркотиками, які супроводжують новину про затримання. Все це працює на підсвідомі асоціації: якщо показують дорогі авто і зброю, значить фігурант становить загрозу. Так медіакартинка з перших хвилин формує у пересічного громадянина хибну впевненість у винуватості конкретної особи.
Умисність та розрахунок: створення враження замість інформування
Виникає питання: чи бувають ці медійні «спецефекти» випадковими? Чи, може, це усвідомлена інформаційна тактика правоохоронців? Практика останніх років свідчить, що більшість подібних прийомів — далеко не результат непрофесійності або помилок, а саме умисне та продумане подання інформації з розрахунком на суспільний резонанс. У кожному правоохоронному відомстві діють пресслужби, нерідко з чисельним штатом фахівців. Вони готують повідомлення, добирають фото- та відеоматеріали, і навчилися вибудовувати потрібний наратив. Відтак практично жоден кадр чи фраза не потрапляють у публікацію випадково.
Рідкісним винятком із загальної тенденції є ситуації, коли помилкове повідомлення з’являється не через маніпулятивний намір, а через нібито технічну або комунікаційну похибку. Прикладом є випадок, коли Апеляційна палата ВАКС оприлюднила повідомлення щодо запобіжного заходу у справі Олексія Чернишова до фактичного розгляду питання. Після виявлення помилки пресслужба суду уточнила інформацію та вибачилася за ненавмисні дії працівників апарату. Однак такі ситуації скорше виняток. Здебільшого ж комунікації силовиків із пресою відбуваються цілеспрямовано. Їх мета не стільки нейтрально поінформувати суспільство, скільки створити потрібне враження про хід розслідування і його фігурантів.
Характерний індикатор умисності — лексика повідомлень. Нерідко у поданих через медіа релізах та коментарях правоохоронців проскакують формулювання, що фактично стверджують здійснення злочину: «отримав хабар», «вбив», «привласнив кошти», тобто дієслова доконаного виду, минулого часу. Для неспеціаліста це звучить як констатація факту винуватості. Хоча за законом до вироку слід вживати нейтральні обережні формулювання: «одержав підозру у хабарництві», «підозрюється у вбивстві», «підозрюваний» або «обвинувачений» замість прямого називання особи злочинцем. Ігнорування цього правила теж частина маніпулятивної стратегії. Адже фраза «особу затримали за вбивство» в очах публіки звучить як «його вже впіймали, він убивця», тоді як нейтральне «затримали за підозрою у вбивстві» все ж лишає простір для сумнівів. Таким чином, через граматичні деталі й емоційні штампи часто навмисно порушується інформаційна нейтральність, фактично зміщуючи акцент з презумпції невинуватості на презумпцію вини.
Механізми асоціативної вини
Окремо слід згадати про такий феномен, як «прив’язування до схеми». Це інформаційний прийом, коли нового фігуранта справи публічно пов’язують із вже відомою резонансною «схемою» чи злочинною групою, навіть якщо прямого стосунку може не бути. Механізми тут різні, проте суть зводиться до асоціації через згадування назв і показ відповідних зображень. Наприклад, у повідомленні про підозру можуть показати фотографію офісу певного підприємства. Часто публікуються фото інших осіб — можливих спільників — поруч, без прямих підписів, але в такому контексті, що в читача виникає думка про зв’язаність цих людей між собою.
Таким чином створюється візуальний і смисловий «ланцюжок»: ось підприємство або схема, яка вже має негативну славу, і ось — нова людина, яку ми з цією схемою пов’язуємо. Ілюзія «колективної вини» виникає майже автоматично. Людину включили в інформаційному просторі до певного угруповання — отже, сторонньому спостерігачу здається, що і вона причетна до всіх гріхів тієї групи. Навіть якщо прямо не сказано, що новий фігурант скоїв раніше відомі злочини, його репутація вже забарвлюється в ті ж тони.
Кричущі приклади
Показовою є ситуація навколо інвестора Ігоря Мазепи (початок 2024 року). Його затримання органи досудового розслідування перетворили на справжнє шоу: бізнесмена взяли спецпризначенці, використавши силовий доступ до службового приміщення на українському кордоні та залучивши озброєних бійців, такий собі сучасний аналог «маски-шоу». Пресслужби одразу розтиражували кадри затримання, на яких фігуранта конвоюють у кайданках, а на фоні — люди в формі та знаряддя зламу (ці фото розповсюдив, зокрема, Офіс Генпрокурора).
У офіційних повідомленнях Мазепу практично одразу назвали організатором злочинної схеми — «замовником заволодіння ділянками землі», на яких розташовані споруди Київської ГЕС. Тобто ще до рішення суду правоохоронці публічно приписали йому роль головного дійового персонажа протиправної оборудки. В інформаційному просторі ця справа миттєво набула ярлика «справа Мазепи», хоча йшлося про масштабну схему за участю багатьох осіб. У результаті суспільству була подана чітка установка: відомий бізнесмен причетний до злочину, отже — він винен. Важливо, що ім’я Мазепи фігурувало в новинах з перших же днів без жодної анонімізації, всупереч роз’ясненням Верховного Суду щодо неприпустимості оприлюднення даних підозрюваних до набрання вироком законної сили.
Такий медійний тиск викликав значний резонанс. З одного боку, бізнес-спільнота засудила дії силовиків як надмірні і політично мотивовані. З іншого — в частини суспільства могла сформуватися думка, що Мазепа напевно винен, адже «стільки доказів показали» і сам тон повідомлень не залишав простору для сумнівів. Насправді ж вина будь-якої особи має встановлюватися лише вироком суду. На момент затримання Мазепа мав процесуальний статус підозрюваного, а запобіжний захід (арешт із правом застави) був лише тимчасовою мірою. Проте медійно його випадок подавався майже як доведений, який може не відповідати фінальним висновкам суду, але здатен вплинути і на репутацію фігуранта, і на хід правосуддя.
Ще один приклад.У листопаді 2025 року під час висвітлення так званої «операції Мідас» у публічному просторі одразу сформувався акцент на імені Тимура Міндіча. Хоча заявлена правоохоронцями схема охоплювала кількох підозрюваних, саме його ім’я стало головним маркером справи, що швидко перетворило провадження на «Міндічгейт» у медійному полі. Цей приклад демонструє, як індивідуальне ім’я може лягти в основу узагальнюючої назви складного провадження ще до оцінки доказів судом.
Наслідки для репутації фігуранта та об’єктивності суду
Практичний досвід показує, що публічне «клеймо» підозрюваного веде до серйозних негативних наслідків як для нього особисто, так і для пов’язаного бізнесу чи організації. Репутаційні втрати можуть бути непоправними. Якщо йдеться про підприємця або компанію, то після гучних звинувачень у медіа, часто спостерігається відтік партнерів і клієнтів. Вони побоюються ненадійності та ризиків співпраці і припускають, що компанія може не виконати зобов’язання через проблеми із законом. Зриваються угоди, а прибутки падають. Удар по фінансовому стану бізнесу автоматично відбивається і на працівниках, і на інвесторах.
Для самої особи ситуація не легша. Постійний публічний осуд і увага до деталей життя підозрюваного призводять до значного психологічного тиску. Це спричиняє ізоляцію, моральні страждання і стигматизацію, подолати які вкрай важко. Не дарма адвокати часто радять клієнтам не розголошувати зайвий раз факт відкриття справи: чим менше людей знатиме про вашу підозру, тим менше упередженого ставлення ви отримаєте.
Окремо слід наголосити на небезпечному впливі медійного тиску на суддів та правосуддя в цілому. Коли ще до розгляду справи по суті інформаційний простір одностайно твердить про вину обвинуваченого, зберігати об’єктивність судді стає набагато важче. Суддя — теж член суспільства, бачить новини і розуміє загальний настрій. Якщо суспільство вже засудило особу, то виправдовувальний вирок або м’яке рішення неодмінно викличуть критику. Це створює прихований тиск: суддя може побоюватися, що виправдання «негідника, про якого всі все знають» заплямує його власну репутацію або кар’єру. Так виникає страх суспільного осуду вже щодо самого судді. Справедливий розгляд стає практично неможливим, коли на терези Феміди тисне тінь «вироку громадської думки».
Дії захисту у відповідь на токсичні публічні меседжі
Є ряд правових інструментів, що дозволяють стримувати апетит силовиків до медіавільності та захищати репутацію клієнта. Перший крок адвоката — офіційне звернення до автора інформації з вимогою спростування або коригування некоректних відомостей. Як тільки виявлено публікацію, яка порушує презумпцію чи містить викривлені дані, захист готує звернення: скаргу до пресслужби органу або редакції медійників з роз’ясненням, які саме фрази є неправдивими чи необґрунтовано звинувачувальними. У зверненні бажано посилатися на норми закону (наприклад, вимоги щодо невинуватості до вироку) і вимагати видалити або виправити інформацію. Як показує практика, часто вже на цьому етапі вдається досягти результату.
Другий етап — позов про захист честі, гідності та ділової репутації в порядку цивільного судочинства. Адвокат подає до суду позовну заяву, в якій просить визнати поширену інформацію недостовірною, зобов’язати відповідача спростувати її та вилучити, а також компенсувати моральну шкоду (якщо вона завдана). Важливо не зволікати: подавати такий позов доцільно якнайшвидше. По-перше, оперативне рішення суду у цій справі можна буде використати і в самому кримінальному провадженні — як доказ незаконності дій правоохоронців при комунікації. По-друге, чим швидше буде спростовано наклеп, тим менше шкідливих наслідків встигне завдати публічний осуд.
Є варіант домагатися персональної відповідальності посадовців за порушення інформаційних норм. Наразі законодавство передбачає, що відшкодування шкоди за незаконне кримінальне переслідування чи розголошення персональних даних здійснюється державою (тобто з бюджету). Відповідальність фактично лягає на відомство, а не на конкретного прокурора чи слідчого, який допустив порушення. Такий підхід мало дисциплінує: чиновник не відчуває на собі наслідків, адже штрафи чи компенсації сплачує не з власної кишені.
Адвокат та клієнт не одне ціле
Нарешті, ще одна принципова теза, про яку не можна мовчати в контексті медійно чутливих справ: адвокат не є тотожним клієнту. Сторона обвинувачення іноді намагається змістити негативне ставлення суспільства і на захисника, особливо коли адвокат активно протидіє інформаційному тиску. Часом до цього долучаються й медійники, створюючи образ «адвоката, який захищає злочинця». Така риторика хибна від початку.
Роль адвоката у наданні правової допомоги та захисті прав кожної людини, незалежно від інкримінованих обставин. Це гарантія Конституції і базовий елемент права на справедливий суд. Якщо суспільство починає ототожнювати захисника з його клієнтом, виникає токсична атмосфера.
Подібна ситуація небезпечна і для самого процесу, адже інформаційний тиск змінює сприйняття сторін і створює ризик, що позиція обвинувачення виявиться емоційно підсиленою, тоді як аргументи захисту сприйматимуться менш нейтрально.
На щастя, українське законодавство зробило крок для вирішення цієї проблеми. Нещодавно запроваджено пряму заборону ототожнювати адвоката з клієнтом у публічних висловлюваннях. Норма має убезпечувати захисників від тиску та негативу, що виникав лише через їхню професійну роль. Уже помітно, що такі обмеження стримують публічні нападки на адвокатів і зменшують моральний тиск під час резонансних проваджень. Це робить процес більш збалансованим і посилює реалізацію права на захист.
Юридичне резюме
Інфопростір став ще одним фронтом, на якому вирішується доля кримінальних проваджень. Маніпулятивні публічні практики, від показових кадрів із кучугурами доларів і спецназом при затриманні до гучних звинувачувальних заголовків, здатні наперед сформувати громадську думку про вину особи. Такий позасудовий «вирок» небезпечний: він руйнує ділову репутацію, морально тисне на людину, а головне — створює ризики для об’єктивності правосуддя. Суддя, відчуваючи суспільні очікування покарати «вже явно винного», може несвідомо поступитися цим очікуванням, забувши про вимогу дослідити докази неупереджено.
Публічні комунікації у кримінальних провадженнях мають залишатися в межах закону, особливо коли йдеться про презумпцію невинуватості та недопущення викривлення фактів. Правильна реакція захисту й використання доступних правових інструментів допомагають відновлювати інформаційний баланс і зменшувати ризики упередженого сприйняття.
