Війна на Донбасі безперечно порушила питання участі держави у міжнаціональних об’єднаннях безпеки. Але наскільки зросли наші шанси на вступ до НАТО. Особливо – після того, як у США змінилась влада?

Навіть не зважаючи на те, що Грузія за багатьма параметрами нас обігнала – остаточного політичного рішення щодо її членства немає. І як на мене, саме Грузія ближчим часом може стати тим маркером чи зможе Україна отримати ПДЧ. Адже ми маємо схожі проблеми – і найголовніша з них – це не якісь норми країні Північно-Атлантичного альянсу, яким має відповідати України (хоча і вони також важливі). А – реальна військова і політична ситуація.

Перше – ми лише півроку як стали членами Програми з розширених можливостей НАТО. Відповідно – наскільки інтенсивна співпраця можна судити щонайменше через рік після того як нам надали такий статус – з відповідними висновками і рекомендаціями. А в цілому програму будуть переглядати лише у 2023 році. І тоді постане питання здатності самої України вкладатись в безпеку країни НАТО. А не лише – говорити про потрібність НАТО для України. Тому уже діюча Програма розширених можливостей – це шанс продемонструвати Україною свою потрібність Заходу.

Друге – наявність цілеспрямованих і однозначних сигналів щодо бажання України увійти до Альянсу. Несистемність діяльності сьогоднішньої влади, її надмірна залежність від громадської думки значною мірою ставить під сумнів наявність хоча б якоїсь чіткої стратегії розвитку. Більше того, російська інтервенція в інформаційне поле створює ризики, що підтримка вступу до НАТО в громадській думці може знижуватись.

Третє – це наявність вдалої зовнішньої кон’юнктури – переважно вона уже успішна через перемогу системного президента у США. Але водночас – значною мірою залежить від відносин України з іншими країнами – членами НАТО. Особливо - на дату прийняття рішення про ПДЧ. Переважно – це стосується країн, які блокують нашу співпрацю – ту ж Угорщину.

Відключити

І четверте – проблема бойових дій. Швидше за все, НАТО не бажатиме створювати для себе додаткову проблему, яку потім матиме вирішувати. Тому доки тривають бойові дії на Донбасі – доти ми не матимемо офіційного ПДЧ. Тому прогноз для ультраоптимістів невтішний – найімовірніше ми говоритимемо про реальність ПДЧ для України не раніше, ніж на Донбасі наступить реальний, а не формальний мир.

У той же час – ситуація помірковано-оптимістична – ми маємо всі шанси отримати ПДЧ – хоча б у середньостроковій перспективі. І значною мірою вступ буде залежати від активності самої України.