Теракт у Ніцці став продовженням терактів, викликаних публікацію карикатур у Charlie Hebdo у 2015 році. Убивство вчителя цього жовтні в передмісті Парижу, який показував ці карикатури - було лише піком. Як виявилось - тимчасовим.

Ситуація насправді системна. Суд восени почав розгляд справи щодо двох можливих пособників теракту біля редакції (так, ми ще говоримо про теракт 2015 року). А наприкінці вересня відбувся напад на двох людей, які вийшли з редакції.

Плюс - нове коло, яке розпочалось з карикатур на Ердогана, який позиціонує себе як захисник мусульман.

Чи є якась межа між жартами і приниженням? Моя улюблена фраза - у кожному жарті є лише доля жарту. Суб'єктивно, мені карикатури Charlie Hebdo - не смішні, а провокативні. Але це ніяк не виправдовує насилля, яке вони викликають.

І так, є глибша проблема інтеграції біженців у французьке суспільства. Куди вже тут якимсь карикатурам. Але.

Біженці і мусульмани як невідоме для корінних мешканців - завжди лякає. І щоб здолати невідоме (страшне) є декілька шляхів (тут не лише про Францію):

- шлях ігнорування, тобто паралельне існування (формування гетто), - щось схоже на те, що відбувається з ромами;

- пізнання та взаєморозуміння (перетворення чужорідного елементу в прийнятне).

- перетворення страшного в смішне - читай ті ж карикатури чи політичні жарти - примітивізація, а значною мірою - і дегуманізація тієї сторони.

- фізичне знищення - на що пішли окремі мусульманські фанатики у Франції (і до речі, є й зворотна реакція в Європі - насилля до мусульман).

Тому карикатури - які спрощують реальність - вони лише знімають страх перед невідомим, але точно не сприяють адаптації великої кількості культурно іншого сегменту у французьке суспільство.

Так само як і спирання у своїх рішеннях чи заявах виключно на волю більшості - активною якраз є меншість. І чим більше цю меншість заганяти в куток - тим вища і агресивніше активність у неї буде.