Татепер, коли мирні угоди чи то реалізуються, чи то імітуються, війна на Донбасі пересталацікавити і росіян, і російські ЗМІ. Бо в імперському розумінні мирні переговори– це не перемога, а радше поразка.
Росії,яка задихається від цін, санкцій та любові до фюрера батьківщини, терміновопотрібні швидкі перемоги. А тут ще тенденції зниження рейтингу Путіна, які б’ютьпо його самооцінці. Тому російські ЗМІ швидко переключили увагу на інший Схід –Близький. Замість укрофашистів росіянам підсунули ісламофашистів. А доблесніросійські льотчики вже розбили половину командних пунктів армії ІДІЛа. Якщовірити не менш доблесним російським журналістам.
Томув інтересах Росії на Донбасі просто законсервувати ситуацію. Перетворити йогона «систему стримування». Такий собі аналог ядерної зброї, який придумали щестародавні римляни. Розділяй і володарюй. Але є ще потреба повернутись у світовуполітику. Звідси й імітація процесу примирення. І чим довше імітувати, тимкраще.
Хотілосяб сказати, що про нас забули. І нас очікує затишшя. Але… Країна живе у виборчійкампанії. Не просто країна. А країна, у якій здається більша частина народу нерозуміє, чим повинна займатись місцева влада. Бо судячи з реклами, у нас коженвірить, що після перемоги у Бериберівській сільській раді у країні скасуютьмобілізацію, а бандити сядуть у тюрми. Хоча, чому дивуватись. Вікна ж уБериберівській школі вставлятиме Міністерство освіти і Верховна Рада. У країні,де навіть кухарка може стати коханкою президента керувати державою,когнітивний дисонанс – це базовий закон життя.
Іякщо чверть населення має бажання завершити війну на Донбасі військовою силою,то зручніше підіграти цим настроях, ніж заасфальтувати центральну вулицю. Угібридній війні – гібридні й вибори. І це не було б великоюпроблемою, аби закінчувалось виключно риторикою. Сьогодні зацікавленими у терористичнихактах можуть бути різні політичні сили. Починаючи від крайніх екстремістів тазакінчуючи латентними росієфілами.
Іце ми ще не беремо до уваги вибори, які заплановані у сепаратистів. Навіть якщоїх дійсно перенесуть, як рекомендує «нормандська четвірка», вони не стануть панацеєюповернення контролю України над цими територіями.
Так,Україна може прийняти спеціальний закон щодо особливостей виборів на окупованихтериторіях Донбасу. Гіпотетично, він навіть може бути найдемократичнішим усвіті. Але реалізовувати його будуть прихильники демократії «па-пуцінські». Унас, правда, і своїх проблем із дотриманням законності вистачає. Але, наголошу,у ДЛНР закон України будуть реалізовувати ті, хто воював проти України.Відчуваєте, з яким натхненням вони це робитимуть?
Тадо цього закон треба прийняти. Через крики «зрада» та «всьопропало». Черезпротест. І, не виключено, що й через теракти, подібні 31 серпня. Це розуміють іу сепаратистів. Тому вони залюбки дадуть Україні можливість утопитись у конфліктіміж прихильниками війни та миру. А на виході отримають ті ж самі результативиборів. Але тепер з картинкою « утопающейв крови Хохлянд ии »та звинуваченнями, що Україна не виконує«мінські угоди».
Незалежновід того, коли будуть проходити вибори, шанси того, що проукраїнські сили наних отримають якісь голоси – нульові. Бо крім антиукраїнських настроїв навиборах сепара ти стамвзагалі немає чого запропоновувати виборцям. Росія приймати Донбас у свій складне хоче, навіть будує укріплення на кордоні навколо так званих «республік».Тому ніщо так не єднатиме електорат, що лишився в окупації, навколо «партіївійни», як антиукраїнські фобії, якими десятиліттями годували українцівДонбасу. А щоб краще доходило – нагадають картинками розп’ятих хлопчиків і обстріламижитлових кварталів.
Інайголовніше. Проблема у тому, що результати цих виборів має визнати Україна.Бо вони: а) відбулись за нашим законом; б) ми зобов’язані виконувати мінськіугоди.
Аросійські війська вони виведуть потім. Якщо визнають, що вони там є.