Якщоописати «мукачівську проблему» одним абзацом, то засилля зброї у суспільстві,наявність людей з навиками участі у бойових діях, та відсутність у суспільстві баченнямеханізму досягнення справедливості законними методами, - це перетворює кожнуконфліктну ситуацію в Україну на маленьку порохову бочку. Сьогодні територіяУкраїни – це десятки тисяч, а то й мільйони таких «порохових бочок». Проблема втому, що ефект від їх детонації руйнує не лише схеми надприбутків, але йзабирає життя людей. Людей, які до цих схем можуть і не мати ніякоговідношення.
Одні й далі будуть підтримувати «Правий сектор» якпоборника справедливості, а інші – клеймити його як «організоване злочиннеугруповання».
Проблемаполягає значно глибше, ніж конкретний конфлікт у Мукачевому. Йдеться про втратулегітимності, втрату довіри до держави та її силових органів. І ця проблема виниклане сьогодні. Десятиліттями силовикам нав’язувався імідж «бандитів у формі». Нібитовони повально, як і політики, слугували інтересам фінансових груп.Десятиліттями поняття «дах» карбувалось у нашій свідомості як нормальне явищедля досягнення цілей.
Зрозуміло,за таких обставин, той хто відчуває «непереборне внутрішнє прагнення» добитисьсправедливості, буде відстоювати і правду, і силу. Біда лише в тому – що свою правду.Своєю силою.
Держававтрачає свою монополію на визначення, що є справедливість. А відповідно – вонавтрачає і монополію на легітимне насилля. І цей вакуум буде заповнюватиськимось іншим. В тому числі й бійцями «Правого сектору». Бійцями, які діятимутьз переконаннями, що правда на їх боці.
Тому є два варіанти:
А)держава застосовує всі важелі для того, щоб повернути собі право на легітимненасилля, - через проведення справжніх реформ, через системну інформаційнуполітику, через справедливість для усіх. Або ж
Б)до нас приходять «варяги» (прошені чи на танках – це не має значення) ілегітимність єдиного центру на визначення справедливості та застосуваннянасилля відновлюється. Проблема в тому, що в «плані Б» відсутня Україна якдержава.
Цеякщо у цілому. А якщо конкретно, - то створення внутрішньої збройної опозиціїта збільшення жертв внутрішньої війни навряд чи входить в інтереси влади й членів«Правого сектору». Це входить тільки у плани тих, кому потрібна слабканедодержава. Проблема в тому, що «плану Б» може підігравати і одна, й іншасторона конфлікту.
Власне,якби щось схоже на мукачевський конфлікт відбулось в Росії, то можна було б однозначностверджувати про наступне посилення каральних акцій щодо опозиції та посиленняролі силовиків. Але подібні протистояння відбуваються в країні, де, практично,відсутня єдина силова вертикаль. Тому, навіть якщо потуги до її створення іспостерігатимуться, то вони гальмуватимуться іншими фінансовими та політичнимисилами. Країна «трьох гетьманів» приречена на демократію. Питання в тому, щобце зрозуміли і серед народу, і серед тих, хто вважає себе його елітою. І втому, скільки крові проллється до усвідомлення цієї аксіоми.
У2004 році саме з Мукачевого розпочались «війна виборів», що пізніше вилилась уПомаранчеву революцію. Не хотілось, щоб нова «мукачевська війна» вилилась у громадянськепротистояння по всій Україні. Щоб у гонитві за власною справедливістю головиклали тисячі наших громадян. В тому числі - й не свої голови.