Можливо вони не страждають першими. Алевони страждають довше і більше. Діти на війні. Вкращому варіанті вони живуть в агресивному інформаційному середовищі – серед повідомлень про жертви, вибухи, смертьта насилля. В гіршому – агресивне середовище приходить до них і забирає у нихжиття, здоров’я, батьків, житло і майбутнє.
68 дітей загинуло. 176 отримали поранення.Це лише за даними ВООЗ, які не враховували 80 дітей, що загинули відсепаратистів у малайзійському Боїнгу. А ще – тони мін, якими усіяна територіяДонбасу. Це уже відкладені жертви.
Війна позбавила повноцінного дитинства і дітей,які втратили батьків, що захищали Україну в боях. З даними Мінсоцполітикистаном на 31 березня 2015 року, війна зробила такими напівсиротами 1086 дітей. Мирозуміємо, наскільки ця цифра не занижена, бо ще у кінці минулого рокуУповноважений з прав людини Валерія Лутковська заявила, що чисельність дітей,які стали сиротами, в 2014 році зросла на 2 тис.
151 тис. 720 дітей за даними ДСНС сталивимушеними переселенцями. Це не рахуючи тих, хто тікав від війни до іншихкраїн. «Рускій мір» щодня відбирає житло у 330 дітей. І лише для того, щобрейтинг вождя тримався вище 80%.
Та якщо «рускій мір» забирає у них житло, тохто має допомагати громадянам України? Сьогоднішня фінансова допомога переселенцяммізерна – 882 грн. на дитину. А якщо взяти до уваги що майже половина сімей здітьми (41% за опитуваннями КМІС) мають бажання, але не мають можливостівиїхати з окупації, то стає зрозумілим, як важко, без сторонньої допомоги,змінити воєнне середовище на мирне. Діти живуть в окупації не тому, що їхбатькам подобається «рускій мір». У них немає вибору. Вони просто живуть там дежили, і їм найголовніше, щоб за вікном був будь-який, але – справжній мир.
Україна забезпечила дитсадками і школами76,6 тис. (54%) дітей переселенців. Та близько третини усіх переселенців, втому числі й дітей, розташовуються на вільних територіях Донбасу. Уявляєтенавантаження на соціальну інфраструктуру? А тепер – врахуйте сюди руйнуваннявід війни і житла, і закладів охорони здоров’я, і освітянських установ. Лишепорахованих збитків, і лише медустановам – 76 млн. грн.
Щеодна категорія - діти в окупації. У них проблем більше, - бо вирішити їхдержава не може. І на додачу щодня вони отримують чергову порціюукраїнофобських меседжів. Тому, чим довше вони «там», тим менша вірогідність,що вони повернуться «сюди».
Якщосьогодні повернути території неможливо, то ми маємо повертати людей. І якщо невсіх, то принаймні майбутню інтелектуальну еліту, - випускників. Сьогодні війназа випускників – це важливий елемент гібридної війни. У минулому році Українапрогравала війну – 1400 кримчан поступили до вишів Росії, а на українське ЗНО вУкраїну прийшло лише 300. В цьому році ситуація ще складніше – випускники зокупації для того, щоб отримати всі документи мають як мінімум 6 разівперетнути так званий «кордон», а на Донбасі - лінія фронту. Бо Україна невизнає документів виданих сепаратистами. І зараз лише 6% від кримськихвипускників обрали українські виші. З тих, хто визначився. 1040 обралиросійський ЄДЕ. Але на півострові ще майже 13 тис. випускників, а у російськихвишах – заброньовані місця. Є над чим працювати.
Іще одна категорія дітей війни – найбільша. Це всі українські діти, які зараз,немов губка, всмоктують цінності, які дає їм інтернет та телевізор, - цененависть, полярне мислення, насилля. А з іншого боку, є школа, яка розповідаєїм про критичне мислення та діалог, і Концепція патріотичного виховання, якаакцентує, що патріотизм, це не лише «шароварщина», що виховання не повинноприщеплювати «ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світулише очима власної культури». І це все в умовах «фашистської хунти» і «поїданнярускоговорящих младєнцев».
До речі, навіть поняття «патріотизму»відрізняється у виховних концепціях України і Росії. Патріотизм в російській доктриністоїть вище права на життя (самопожертви). Прийнятною ж моделлю патріотичноїповедінки є «служіння державі» (російська концепція), а не «сприяння розвиткудержави» (українська концепція).
Про що це говорить? Про те, що Україна орієнтуєтьсясформувати сильне громадянське суспільство, а Росія – авторитарну державу.Тому, цивілізаційний розрив між нашими суспільствами буде поглиблюватись ідалі. З кожним поколінням. І ще висновок. Авторитарна держава має переваги увійні. Сильне суспільство – у мирі. Тому будь-хто хто кричить про «війну докінця» не усвідомлює, що наші можливості перемогти на мирному полі значно вищі.
Можна всі рішення відкласти на завтра. Унас же війна. Але, хіба вона йде не за майбутнє українських дітей? І якщо так, тояким буде їх завтра, якщо у них відібрати дитинство сьогодні?