Арешт ПДВ-рахунків – нова можливість тиску на бізнес?

Запровадження системи електронного адміністрування податку на додану вартість надало можливість органам досудового розслідування звертатися до суду з клопотаннями про накладення арешту на суму ПДВ в системи електронного адміністрування ПДВ і забороняти службовим особам та працівникам підприємств використовувати або будь-яким чином відчужувати зазначені кошти. Більшість слідчих суддів задовольняють такі клопотання, однак, на нашу думку, накладення арешту на суму ПДВ (ліміту ПДВ) є протиправним та таким, що не відповідає вимогам закону.

Офіційного визначення системи електронного адміністрування податку на додану вартість законодавство не містить. В статті 200-¹.1. Податкового кодексу України мова йде лише про те, що система електронного адміністрування забезпечує автоматичний облік ПДВ в розрізі платників податку.

Відповідно до пункту 4 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою КМ України № 569 від 16.10.2014 р. рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ – рахунок, відкритий підприємству в Казначействі, на який підприємством перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку воно має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов'язань з ПДВ.

З цього виходить, що система електронного адміністрування - це певна база даних, яка містить інформацію про платників ПДВ та здійснює автоматичний облік ПДВ по кожному підприємству, а рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ містить відомості про кількість грошових коштів, використовується для їх обліку та для перерахування ПДВ до бюджету.

При зверненні до суду з клопотаннями про накладення арешту на суму ПДВ (ліміт ПДВ), органи досудового розслідування, як правило, обґрунтовують їх тим, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, а метою накладення арешту є збереження речових доказів.

На нашу думку, суми ліміту ПДВ не відповідають критеріям речових доказів, зазначених у ст. 98 КПК України, а є лише показником здійснення господарської операції в електронній системі, і їх не слід ототожнювати з грошовими коштами чи майном в розумінні ст. 170 КПК України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна з метою забезпечення доказів накладається на майно за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, зокрема критерію матеріального об'єкту. Згідно зі ст. 98 КПК, речовими доказами є саме матеріальні об'єкти.

Таким чином, арешт з метою збереження доказів накладається виключно на матеріальні об'єкти, а сума ліміту ПДВ є виключно записом в системі електронного адміністрування ПДВ, але у жодному разі не матеріальним об'єктом.

Підтвердженням цьому є судова практика, що сформувалася за період існування системи електронного адміністрування ПДВ.

Забігаючи наперед зазначимо, що для скасування ухвали про накладення арешту на ліміт ПДВ підприємство може подати апеляційну скаргу на ухвалу місцевого суду, якщо розгляд клопотання в суді першої інстанції проводився без його повідомлення, або безпосередньо до місцевого суду з клопотанням про скасування арешту, якщо в арешті відпала потреба або він накладений необґрунтовано.

Так, ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 04.09.2018 р. у справі № 335/8628/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/76351674) була скасована ухвала слідчого судді першої інстанції про накладення арештів на суми ПДВ (ліміт ПДВ).

Як на підставу скасування рішення слідчого судді першої інстанції судова колегія апеляційного суду, зокрема зазначає відсутність у клопотанні посилань на докази, відсутність самих доказів в матеріалах кримінального провадження на підтвердження того, що ліміт ПДВ в системі електронного адміністрування ПДВ відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, не узгодженість заходів забезпечення кримінального провадження, про які зазначає у своєму клопотанні слідчий з завданнями та метою арешту, визначеними у ст.170 КПК України.

Серед інших підстав для скасування арешту, накладеного на ліміт ПДВ, суди визначають: відсутність повідомлення про підозру посадовим особам підприємства, відсутність цивільного позову до підприємства, юридична особа не є особою щодо якої здійснюється провадження, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Ще однією підставою для скасування арешту Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у справі № 331/3705/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/75082579) зазначає п. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість" № 643-19 від 16.07.2012 року, відповідно до якого на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не поширюється дія Закону України "Про виконавче провадження", зокрема на кошти, що перебувають на таких рахунках, не може бути накладено арешт та звернено стягнення .

Не досліджуючи в повній мірі положення закону, деякі слідчі судді першої інстанції задовольняють клопотання органів досудового розслідування про накладення арешту на суму ПДВ (ліміт ПДВ), тим самим порушують право товариства-платника ПДВ здійснювати законну господарську діяльність, позбавляючи його можливості постачати товари та надавати послуги контрагентам і сплачувати податкові зобов'язання з ПДВ.

З проаналізованих судових матеріалів можемо резюмувати, що в більшості випадків суди скасовують незаконні ухвали про накладення арешту на суму ПДВ (ліміт ПДВ) на тій підставі, що накладення арешту є необґрунтованим. Вважаємо, що дії органів досудового розслідування є тиском на бізнес, оскільки до скасування арешту господарська діяльність підприємства повністю паралізована. Тому, опинившись у подібній ситуації, підприємству потрібно однозначно оскаржувати незаконну ухвалу у суді.

Однак залишається невирішеним питання про відшкодування підприємству збитків, нанесених неправомірним арештом. Чи варто підприємству розраховувати на компенсацію з боку держави? Це тема для окремої статті.