Тимошенко пропонує відродити корупційні схеми у сфері ЖКГ, які існували до 2014 року

“Бабуля української корупції”, яка свої мільярдні статки формувала ще за часів співпраці з Павлом Лазаренко, схоже, остаточно втратила сподівання переконати Президента Зе зробити її прем'єр-міністром. Купа “експертів” поширювали повідомлення, формуючи громадську думку, що саме Тимошенко є тим досвідченим, професіональним урядовим менеджером, яка подолає економічну кризу.

І якщо на початку збурення людей щодо завищених тарифів на газ та тепло ВОНА відмовчувалася, то зараз вже напряму звинувачує нашого видатного потерпілого сучасності у корупції та перекладає прямо на нього відповідальність за завищені комунальні тарифи.

Взагалі, це кумедно спостерігати, як пані, яка вже більше чверті століття знаходиться в українській політиці, і на якій тавра немає де ставити, звинувачує когось у корупції.

Що ж до “професійного” урядового менеджера, який виведе країну з економічної кризи, то вже неодноразово нагадував, що двічі, потрапляючи у прем'єрське крісло, ВОНА своїми жахливо некомпетентними та корупційними діями лише руйнувала промисловість та економіку в цілому, залишаючи після себе величезні державні борги.

Слід нагадати, що Україна за підсумками 2009 року була світовим лідером за падінням економіки. Без всякої війни ВОНА забезпечила падіння ВВП майже на 15% і наростила держборг за період 2008-2009 років більше ніж на 20 млрд доларів. Я тоді ще писав, що страшніше мавпи з гранатою є “мавпа з косою”. Бо її “вміння” формувати корупційні схеми навколо себе та руйнувати економіку матимуть жахливі наслідки для держави.

Чого ж зараз вимагає “професійний” урядовий менеджер? ВОНА вимагає повернутися до системи тарифоутворення на комунальні послуги, яке існувало до 2014 року. При цьому з пафосом проголошує, що мовляв тарифи тоді були у 10-13 разів нижчими, ніж зараз. Але при цьому вона не каже, що з того часу змінився масштаб всіх цін в країні. Змінився також і рівень зарплат та доходів населення. Причому рівень зарплат у доларовому еквіваленті фактично відновився до рівня, який був до початку військової агресії Російської імперії, з окупацією Криму та частини території Донбасу, з мільйонами біженців, втратою активів на сотні мільярдів, якщо не трильйони гривень.

Слід також нагадати, що система тарифів на тепло та газ, існуюча до 2014 року, формувала величезну корупцію та фантастичні збитки Нафтогазу, підприємств теплокомуненерго, які потім покривалися за державний рахунок.

Різниця між цінами на газ для населення та комерційних споживачів щороку давала можливість “заробляти” більше мільярду доларів власникам приватних облгазів. Вони списували на споживання населенням значно більший обсяг газу ніж було насправді, а різницю продавали комерційним споживачам у багато разів дорожче.

Лише у 2009 році на покриття збитків Нафтогазу з держбюджету було виділено у доларовому еквіваленті більше 3 мільярдів доларів. При цьому ще залишаючи величезні суми боргів Нафтогазу перед Газпромом.

Збитки ці виникали внаслідок різниці цін на газ, за якими Нафтогаз зобов'язували передавати його облгазам та підприємствам теплокомуненерго для потреб населення, до речі, навіть без гарантій отримання від них повної оплати, та цінами, за якими сам Нафтогаз купував у Газпрому по сумнозвісним газовим контрактам “Тимошенко-Путін”.

За підсумками 2013 року, коли Янукович побіг з країни, Нафтогаз мав, якщо не помиляюсь, десь під 5 млрд доларів боргів перед Газпромом. Це при тому, що з 3 млрд доларів, наданих Януковичу у 2013 році Путіним більша частина отриманих коштів зразу пішла на погашення накопичених боргів Нафтогазу перед Газпромом.

Отже, саме цю систему стосунків у комунальному секторі, корупцію та державних боргів пані Тимошенко вимагає зараз повернути.

ВОНА все ще сподівається, що за рахунок демагогії та обдурення людей зможе вкотре повернутися у виконавчу владу та отримати можливість заробляти на корупційних схемах, які існували до 2014 року.

При цьому, хотів би нагадати, що безліч разів критикував, і це легко перевірити, уряди Гройсмана, Гончарука та Шмигаля за некомпетентну політику у сфері тарифоутворення на комунальні послуги та повну відсутність стратегії та практичних дій, які мали би кардинально змінити ситуацію у жахливо неефективній та енерговитратній системі житлово-комунального сектору.

Нагадаю те, що вже пропонував, і що повністю відрізняється від некомпетентних та корупційних пропозицій пані Тимошенко.

По-перше, необхідно законом визначити обов'язок газорозподільчих компаній (облгазів), постачальників газу населенню та підприємств теплокомуненерго закуповувати протягом другого кварталу на внутрішньому чи зовнішніх ринках річний обсяг газу, який вони продають чи використовують для виробництва тепла.

Саме у цей період, враховуючи фактор сезонності споживання, газ коштує найдешевше. Наприклад, у другому кварталі 2020 року ціна газу на європейських газових майданчиках коливалася у межах 50-70 доларів за тис. кубів.

Як би цей газ був закуплений тоді на повністю ринкових умовах, то зараз, з усіма витратами його постачання в Україну, закачування у газові сховища, підняття звідти, транспортування до кінцевих споживачів, сплати процентів по кредитам на закупку цих обсягів газу, тарифи на газ, тепло та гарячу воду були би у рази нижчими.

І якщо постачальники газу населенню чи підприємства теплокомуненерго не мають закуплених обсягів газу станом на 1 перше липня, їх повинні автоматично позбавляти ліцензії займатися відповідним видом діяльності. Лише тоді має залучатися Нафтогаз, як постачальник останньої надії, перебирати на себе контроль за відповідними постачальниками газу населенню та підприємства теплокомуненерго, і гарантувати забезпечення газом та теплом населення певних територій.

По-друге, тарифи на газ та тепло мають формуватися раз на рік (з першого липня поточного року по тридцяте червня наступного), саме виходячи з витрат на закупівлю газу у другому кварталі поточного року.

По-третє, має бути відновлена система оплати комунальних тарифів на умовах щомісячної абонплати за газ, тепло, гарячу та холодну воду, електроенергію.

Розмір абонплати має бути незмінним протягом року, і встановлюватися станом на перше липня, виходячи з середньорічних обсягів споживання за попередні три роки.

Лише за підсумками другого кварталу наступного року має проводитися перерахунок, виходячи з фактичних обсягів споживання відповідних житлово-комунальних послуг.

За такої системи повністю чи майже повністю прибираються можливості для корупції та зловживання у житлово-комунальному секторі.

Тарифи на послуги ЖКГ стають передбачуваними та справедливими по відношенню до громадян. При цьому обсяги бюджетних витрат на житлово-комунальні субсидії зменшаться щонайменше на 20-25 млрд грн.

Що ж до газу власного видобутку, то як і всі інші природні ресурси — нафта, метали, вугілля тощо — повинен продаватися виключно за ринковими цінами. І держава, виходячи з ринкової ціни, повинна отримувати рентні платежі за їх видобування та податок на прибуток, які надходять до держбюджету.

При цьому, якщо йдеться про газ, який видобувається державною компанією в Україні, то найбільш ефективною та прозорою з точки зору наповнення держбюджету, була би модель, за якої Нафтогаз повинен його закачувати у вітчизняні газові сховища та потім продавати на ринкових умовах комерційним споживачам, у тому числі за межі України, в опалювальний період, коли він коштує найдорожче.

Лише частина такого газу мала би передаватися на зберігання у якості держрезерву за цінами другого кварталу, саме для того, щоби мати можливість бути продавцем останньої надії для населення.

Зрозуміло, що окремо потрібно говорити про систему заходів з використанням інструментів бюджетної, податкової, кредитної політики, які передбачатимуть заміну застарілих газових котлів, відмову від моделі постачання газу, коли він використовується лише для приготування їжі, з державною програмою переходу на сучасні електроплити, тепломодернізацію багатоквартирних та приватних житлових будинків, формування урядом та органами самоврядування для кожного населеного пункту з централізованою системою теплопостачання програми заходів, з відповідним визначенням строків та джерел фінансування, які забезпечуватимуть їх найбільш ефективну систему функціонування.

Все, про що я вже безліч разів казав, не вигадування “українського велосипеду”. Саме у такому вигляді це функціонує у Німеччині.

Для реалізації всіх цих кроків потрібно не так вже багато — лише політична воля та компетентність. Але замість цього від пані, політична діяльність якої протягом чверті століття просякнута демагогією, жахливою некомпетентністю та корупцією, ми знову чуємо заяви, від яких тхне нафталіном.