Українцям потрібна благодійність. Щоб вижити і перемогти
Війна значно підвищила увагу до усіх благодійних та громадських організацій, більше того - багато українців самі стали волонтерами, які збирають кошти. Через 15 місяців війни вже значно важче закривати збори, якими б нагальними та важливими вони не були. Бо зборів точно не стає менше, попри те, що постійний стрес, страх та виснаження дають українцям взнаки. Однак потреба допомагати нікуди не зникає, як би парадоксально це не виглядало і тому є кілька причин:
Допомагати, щоб вижити
Існує багато теорій появи благодійності, одна з них свідчить, що альтруїстична поведінка, розвинулася як спосіб сприяння тісній співпраці та зміцненню соціальних зв’язків у групах. І, безумовно, саме це підвищувало шанси на виживання для окремих людей та групи індивідів в цілому.
Мозок хоче робити добро
Передня поясна кора головного мозку бере участь у емпатії та обробці емоцій. Тож, не здивую вас, якщо додам, що саме вона бере участь у благодійній поведінці.
Ми не можемо робити добрі справи, не задіюючи емпатію. Допомога іншим людям – це прояв емпатії. Рівень емпатії постійно знижується через велику кількість трагічних новин, страшних фотографій та історій. І тут на допомогу приходить благодійність, бо саме прояв допомоги іншим людям підтримує рівень емпатії на потрібному рівні.
Спойлер: після війни потреба у емпатії може навіть зрости, тому не дайте собі “зачерствіти”. Робіть добро просто зараз.
Ваша альтруїстична поведінка напряму пов’язана із окситоцином та дофаміном у мозку.
Ми кайфуємо, коли можемо комусь допомогти.
Нейромедіатор дофамін у мозку відповідає за систему винагород та підтримує мотивацію. Він заради щастя бореться зі стресом. Щоразу, коли ви робите щось, що приносить задоволення, мозок виділяє дофамін, який створює емоційний підйом та формує звичку, бо нам хочеться повторювати те, що приносить задоволення.
Допомагаючи іншим ми активовуємо шлях винагороди та вивільняємо дофамін, що призводить до отримання задоволення. Дофамін також вивільняється, коли ми їмо смачну їжу, виконуємо фізичні навантаження чи займаємося коханням.
Люди, які є проактивними та займаються займаються благодійністю чи волонтерством, мають вищий рівень дофаміну в мозку. Саме це і дозволяє їм бути стійкішими до стресу.
Допомога іншим також активовує окситоцин, який бере участь у соціальних зв’язках і довірі. Окситоцин створює відчуття тепла та зв’язку, що може посилити просоціальну поведінку та сприяти подальшій допомозі.
Допомога, благодійність, волонтерство - посилюють не тільки кожного із нас окремо, але роблять сильнішою усю групу, до якої ми належимо. Добрі справи посилюють і об’єднують, а це підвищує наші шанси на виживання. Чим довше ми тримаємося, тим ближчою стає перемога.
Щодня із нами трапляється багато горя. Ворог підриває ГЕС, завдає ракетних ударів по мирним сплячим містам. Війна розділяє родини і змушує постійно переживати біль втрати. Ворожа ракета може прилетіти у житловий будинок і позбавити когось житла, а може знищити дитячий садок і нанести осколкові поранення та опіки найменшим з українців.
Не нехтуйте благодійністю, вона підтримує вашу нервову систему та дає можливість переживати моменти маленького щоденного щастя, навіть якщо ви задонатили усього 10 чи 20 гривень. Великі перемоги складаються з маленьких кроків, а нам усім зараз потрібна велика перемога.
