ВС про підстави накладення адмін арешту коштів на рахунку платника податків
Адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків (надалі – арешт коштів) по аналогії з адміністративним арештом майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Застосування податковою даного інструменту практично паралізує роботу підприємства, оскільки платник податків позбавляється можливості розпоряджатися своїми грошовими коштами на рахунках у банку.
Якими ж нормами передбачено правове регулювання такого способу "стимулювання" платника податків?
Так, пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (надалі – ПК України) надає контролюючому органу право на звернення до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків.
Пунктом 94.6 ст. 96 ПК України встановлено, що арешт коштів здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення податкової до суду.
Проте дане право для податкової не є абсолютним та є обмеженим правовими підставами для такого звернення.
Підпунктом 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України встановлені такі правові підстави для звернення податкової:
1) наявність податкового боргу, якщо у такого платника податків відсутнє майно;
2) наявність податкового боргу та/або балансова вартість майна платника податків є меншою ніж сума податкового боргу;
3) наявність податкового боргу та/або майно платника податків не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Отже, ПК України визначені вичерпні правові підстави для звернення податкової до суду із заявою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у Постанові від 15 травня 2018 року в справі № 820/2312/17.
Дану правову позицію суди перших та апеляційних інстанцій і до сьогодні активно використовують під час прийняття відповідних рішень.
І здавалося б, що на цьому правові підстави мали би закінчитися, проте, Верховним Судом було змінено правову позицію щодо даного питання, яка активно ним використовується під час вирішення спорів.
Так, Верховний Суд у Постанові від 27 листопада 2018 року в справі № 820/1929/17 дійшов до наступного правового висновку:
1) арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених п. 94.2 ст. 94 ПК України;
2) арешт на кошти платника податків не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Однак, у даному рішенні Верховним Судом взагалі не було досліджено співвідношення пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 ПК України, як підстав для застосування арешту коштів.
Також, Верховний Суд, вказавши, що арешт на кошти не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків, проігнорував п. 7.3 розділу VII Порядку від 14.07.2017 р. № 632, у якому вказано, що для застосування арешту коштів податкова подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому КАС України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Отже, на думку автора, Верховний Суд у Постанові від 27.11.2018 р. всупереч п. 56.21 ст. 56 ПК України припустив множинне трактування прав контролюючого органу, оскільки:
1) ПК України чітко розмежовує та не ототожнює поняття майна платника податків та коштів на рахунку платника податків (п. 94.4 ст. 94 ПК України);
2) підстави для арешту майна передбачені п. 94.2 ст. 94 ПК України, а арешту коштів пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України;
3) жодними нормативно-правовими актами не передбачено, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів, є універсальними та визначеними п. 94.2 ст. 94 ПК України;
4) подача позову про застосування арешту коштів повинне здійснюватися в день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків (п. 7.3 розділу VII Порядку № 632).
Згодом, Верховним Судом усе ж таки було досліджено співвідношення підстав для застосування арешту коштів передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 ПК України та в Постанові від 28 травня 2019 року в справі № 813/3943/17 було вказано:
- норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини;
- норми п. 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків;
- пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України врегульовано інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому у виключному випадку - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.
Проте, таке тлумачення викликає ще більше запитань до суду, ніж надає платнику податків відповідей.
Також цікавою є правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 25 червня 2019 року в справі № 826/6657/18 у якій суд вказав, що реалізація права передбаченого пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України можлива лише за умови наявності підстав, встановлених п. 94.2. ст. 94 ПК України.
Отже, як ми можемо побачити, судова практика з даного питання, на даний момент, є досить неоднозначною, що на переконання автора, має негативний вплив на платника податків, оскільки позбавляє його однозначності при побудові стратегії захисту від протиправних дій податкової.
Сподіваємося, у майбутньому, Верховний Суд поставить усі крапки над "і" з даного питання, і судова практика буде розвиватися в одному сталому напрямку, що може полегшити для платника податків захист від протиправних дій фіскальних органів.
Висновок
Отже, з огляду на актуальну правозастосовчу практику, податкова має право накладення адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків із таких правових підстав:
1) загальних, передбачених нормами п. 94.2 ст. 94 ПК України;
2) виключних, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 ПК України.
Адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
