Останнім часом,а особливо після прийняття нової кліматичної угоди на Паризькому саміті угрудні 2015 року, все частіше постають питання щодо подальшого розвитку нашоїекономіки з урахуванням світових тенденцій низьковуглецевого розвитку та посиленняролі альтернативних/відновлювальних джерел енергії.
Наприкінці 2015року було заплановано затвердження (схвалення) Кабінетом Міністрів України низкистратегічних документів з питань енергетичної та кліматичної політики, якібудуть визначати соціально-економічний розвиток країни в період до 2020 та 2030років.
Зокрема, булизатверджені Очікуваний національно-визначений внесок України до новоїглобальної кліматичної угоди (ОНВВ) та Національний план дій з енергоефективності до 2020року (НПД ЕЕ). Розроблений, але не затверджений проект Закону України провнесення змін до Закону України «Про Основні засади (стратегію) державноїекологічної політики України на період до 2030 року» (ЕС) та Національний пландій з реалізації Екологічної стратегії (НПД-2 ЕС). В процесі розроблення та узгодження все ще знаходяться Новаенергетична стратегія України (НЕС) та Національний план скорочення викидів відвеликих спалювальних установок (НПСВ).
Наприкінці 2015року Мінприроди також розробило проект Розпорядження КМУ «Про схваленняКонцептуальних засад реалізації державної політики у сфері зміни клімату».
Ще у жовтні 2014року Кабінетом Міністрів України був затверджений Національний План дій з відновлюваноїенергетики на період до 2020 рок (НПД ВЕ).
Вказані вищестратегічні документи Уряду спрямовані на виконання взаємопов’язаних стратегічнихцілей держави із зниження енергоємності ВВП, підвищення енергетичної безпеки таобмеження викидів парникових газів. В цьому аспекті Україна займає однііз найгірших стартових позицій в світі: входитьу світовий перелік 20 країн з найвищими абсолютними викидами ПГ та у перелік 10країн з найвищими енергетичною інтенсивністю та інтенсивністю викидів парниковихгазів на одиницю валового внутрішньогопродукту.
Зазначеністратегічні документи передбачають європейську інтеграцію енергетичної такліматичної політик та участь України в міжнародному співробітництві позапобіганню небезпечній зміні клімату. Заходи із обмеження викидів парниковихгазів безпосередньо спрямовані на зменшення споживання викопного палива(вугілля, нафти, нафтопродуктів та газу) та стимулювання розвиткувідновлювальної енергетики і підвищення ефективності кінцевого споживанняенергії.
Досвід ЄСсвідчить про ефективність комплексного підходу до розв’язання вказаних проблем.Ще в 2009 році керівними органами ЄС був прийнятий так званий Енергетично-кліматичнийпакет, яким були поставлені три пов’язані цілі: до 2020 року забезпечити підвищенняенергоефективності на 20%, збільшення частки відновлювальною енергії вкінцевому споживанні до 20% та зменшення викидів парникових газів на 20%порівняно із 2005 роком.
В подальшому ЄвропейськийСоюз планує посилити свою інтегровану енергетичну та кліматичну політику вперіод 2020-2030 років. В рамках Енергетичного та кліматичного пакету булоприйнято низку законодавчих актів ЄС, імплементація яких в Україні передбаченаУгодою про асоціацію між Україною та ЄС.
Планом заходів зімплементації Угоди про асоціацію на 2014-2017 роки, визначено графік впровадження нормативнихактів ЄС. Значна частина із них буде мати прямий або опосередкований вплив наенергетичну, екологічну та кліматичну політику України. Відповідальнимивиконавцями Плану заходів призначено різні центральні органи виконавчої влади.
При розробцірізними центральними органами стратегічних документів, дорожніх карт,концепцій, планів та графіків імплементації директив ЄС, програм фінансуваннята державної підтримки в сфері енергетичної та кліматичної політики необхідна чітка урядова координація таміжвідомча взаємодія. Концептуальні та планові документи повинні бутиузгоджені стратегічно (цілі, індикатори та інструменти державної політики) талогістично ( послідовність та графіки впровадження).
Бажано, щобдокументи з питань енергетичної та кліматичної політики приймались «пакетом», апланування та здійснення заходів було логічним та послідовним. Проте, на жаль,наразі існує ризик потенційної неузгодженості як стратегічних, так ілогістичних підходів різних ЦОВВ, що може мати значний негативний вплив наподальший розвиток нашої економіки.