Напередодні8 березня - свята, яке на початку минулого століття було започатковано якМіжнародний день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічніта соціальні права, хочеться звернути увагу на питання гендерної рівності вукраїнській політиці.
Заданими Global Gender Gap Report 2014, який було підготовлено Світовим економічним форумом ( World Economic Forum ), Українапосіла 56 місце з 142 країн з питань гендерної рівності. Але з питаньполітичної гендерної рівності, тобто участі жінок у процесі прийнятті рішень, лише105 місце.
Увересні 2015 року на ювілейній 70-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йоркубули прийняті нові Глобальні Цілі Сталого Розвитку на період після 2015 року.Однією з таких Цілей визначено і гендерну рівність, яка, серед іншого, включаєв себе забезпечення всебічної і реальної участі жінок і рівні для них можливостідля лідерства на всіх рівнях прийняття рішень у політичному, економічному тасуспільному житті.
У2013 році Український жіночий фонд провів дослідження серед політичних партій,представлених у Верховній Раді України, і в своєму звіті опублікував цікавеспостереження: з одного боку, політичні партії говорили про рівні для всіх умови,а з іншого боку, їх списки на 95% складалися з представників чоловічої статі.До слова, відсутність жінок на керівних політичних посадах політичних партій чиурядових організацій пояснювали тим, що перевага була віддана більш професійнимі конкурентоспроможним кандидатам (і гендерне питання тут ні до чого).
Загальнонаціональнеопитування громадської думки, проведене Фондом “Демократичні ініціативи”,показало, що виборці є більшими прихильниками гендерного паритету в політиці,ніж представники політичних партій. Респондентів, які підтримують ідеюзбільшити представництво жінок в органах місцевої влади - вдвічі більше (47%),ніж опонентів (25%).
Хорошимприкладом, до якого варто прагнути нашій політичній еліті є ситуація в Іспанії,Фінляндії або Швеції, де відсоток участі жінок у політичній діяльності більше40%.
ЗаконодавствоУкраїни з гендерних питань сьогодні базується на ст. 24 Конституції України,яка гарантує рівність прав і свобод всіх громадян і забороняє обмеження заознакою статі. Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінокі чоловіків” був прийнятий ще в 2005 році. Статті 15 і 16 цього Закону передбачають рівні виборчіправа і можливості жінок і чоловіків. Політичні партії, виборчі блоки під часвисунення кандидатів у народні депутати України в багатомандатномузагальнодержавному виборчому окрузі повинні передбачати представництво жінок ічоловіків у відповідних виборчих списках.
ЗазначенимЗаконом також встановлено, що призначення на державну службу і службу в органимісцевого самоврядування здійснюється з дотриманням представництва кандидатуркожної статі. Дискримінація за ознакою статі при прийомі на державну службу іслужбу в органи місцевого самоврядування і під час її проходженнязабороняється.
Першийвагомий крок на шляху до впровадження стандартів гендерноїрівності у політиці Україна зробила з прийня ттям Закон у про місцеві вибори (законопроект №2831-3).Зокрема, законопроект встановлю вав загальнедля всіх виборів правило - у виборчому списку партії має бути не менше 30%жінок. Проте, у зв’язку з відсутністю фаховихмеханізмів прийняття квоти та контролю за її використання, закон не давочікуваних результатів на виборах 2014 року.
Навиборах 2014 року лише 10 з 29 зареєстрованих політичних партій, що бралиучасть у виборах за пропорційною складовою, включили до своїх списків 30 ібільше відсотків жінок, як того вимагало українське законодавство. Цікаво, щопри цьому п ерші п'ятірки партійнихсписків булисформовані за принципом "блискавки", де кожен другий кандидат -жінка. Але у прохідній частинісписків гендерна квота не була дотримана. Жінок серед кандидатів наодномандатних округах також стало більше (у порівнянні із 2012 роком), але усписках партій їх присутність була низькою.
Проте,не дивлячись на положення законодавства, на сьогодні доступ жінок до «великої»політики в Україні залишається вкрай обмеженим.
Всередньому, у світі жінки посідають 22% місць у національних парламентах. Насьогодні у Верховній раді жінки становлять лише 12% (107 місце). За представництвом жінок у складіпарламентських фракцій лідерами є Самопоміч 34% від складу фракції, та фракція Народного фронту 24 %. У керівномускладі фракцій представлені дві жінки, а саме: Юлія Тимошенко – голова фракціїВО Батьківщина та Вікторія Сюмар – заступниця голови фракції Народного фронту.У восьми комітетах з 27 (в тому числі з питань бюджету, аграрного, екологічноїполітики, запобігання і протидії корупції, фінансової політики і банківськоїдіяльності) жінок взагалі немає. Найбільше депутаток в гуманітарних комітетах. Ускладі Комітету з питань охорони здоров’я є шість депутаток, так само, якКомітету з питань європейської інтеграції. Жінки є головами комітетів із питаньєвропейської інтеграції, з питань науки і освіти, з питань охорони здоров’я, зпитань свободи слова та інформаційної політики, з питань соціальної політики, зайнятостіта пенсійного забезпечення, у закордонних справах.
Ускладі Кабінету міністрів з 19 членів лише дві жінки – Міністр Кабінетуміністрів Ганна Онищенко та міністр фінансів – Наталка Яресько. При цьому, нарівні заступників міністрів, як виконують значний об’єм щоденної роботи, представництво жінок досить репрезентативне.З них, першими заступниками міністрів є 5 жінок, заступниками міністрів зпитань євроінтеграції є 6 жінок , заступниками міністрів – керівниками апаратівє 4 жінки, заступниками міністра є 2 жінки.
Окремослід зазначити, що в Україні практично відсутня практика залучення жінок до процесуприйняття рішень щодо екологічних проблем на всіх рівнях. Аналіз складу Урядуза останні 15 років свідчить, що лише один раз віце-прем’єром з гуманітарнихпитань (зокрема, і екологічних) була призначена жінка. Головою КомітетуВерховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування таліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було обрано жінку лише один раз.Жінки також дуже обмежено представлені в керівництві Міністерства екології таприродних ресурсів України, зокрема: на посаді заступника Міністра – 2 жінки,на посаді Міністра жінку не призначали жодного разу за останні 25 років.
Абивиправити ситуацію, у Верховній Раді було зареєстровано законопроект (№1456), який передбачає впровадженнягендерної квоти у прохідній частині виборчого списку, за невиконання якоїпередбачається санкція у вигляді неприйняття документів від політичної партії.
Втім,разом із забезпеченням рівного доступу до найвищого законодавчого органу,потрібні кроки щодо законодавчого забезпечення гендерної рівності на керівнихпосадах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, у керівнихструктурах великих компаній тощо. Саме це дозволить забезпечити Українієвропейський підхід до дотримання принципів гендерної рівності та рівної участіжінок у процесі прийняття політичних рішень.
Відповідаючина питання, поставлене на початку, можна із впевненістю сказати, що українськимжінкам поки не охоче віддають місця в політиці. З одного боку, всі говорять проєвропейській вектор розвитку, з іншого – блокують можливість залучення дополітики жінок. Сподіваюсь, що ситуація зміниться на краще вже найближчимчасом. Найкращим вітанням для жінок від чоловіків Верховної Ради України моглоби стати прийняття вищезгаданого законопроекту. (*Дякую Тамарі Марценюк заґрунтовне та змістовне дослідження «Жінки в українській політиці: виклики іперспективи» (2015), інформація з якого була частково використана при написанністатті).