Іде чергова шоста хвиля мобілізації. Всі навкруги обговорюють це дійство. Якось автоматично виникло два табори, одні виправдовуються і пояснюють, інші глузують та критикують дії військових по мобілізації.

Один табір на чолі з Міноборони робить роз’яснення кого, коли та наскільки призвуть до лав ЗСУ. Вкидає в ЗМІ порції покращення, які відбулись в напрямку забезпечення армії, показує як змінилось українське військо за останній час, та і взагалі якось намагається себе по-доброму подати суспільству, щоб воно ставилось принаймні не вороже до свого війська, а йшло добровільно, свідомо виконувати свій громадський обов’язок. 

Інші навпаки, дають «добрі поради» як не потрапити до лав ЗСУ, що для цього потрібно зробити, і взагалі наставляють суспільство на думку, а навіщо воно вам потрібно взагалі боронити свою Вітчизну. Основні тези не хитрі, але нажаль достатньо доступні до простих громадян: «це війна кланів», «нічого не зміниться», «кому ваші діти будуть потрібні» ну і так далі в такому руслі. На кого ці писаки працюють, довго думати не потрібно, а от чого наші «служби» не займаються ними, це вже інше питання.

Для того щоб вирішити проблему з мобілізацією потрібно задати питання, а чому різко люди стали не хотіти йти до армії. Не будемо брати до уваги загальну риторику про «кому ваші діти потрібні» і все таке.

На мій погляд проблему з мобілізацією можна вирішити в два прийоми.
Перший це створення інформаційно-роз’яснювальної програми.
Друга матеріальне (фінансове) забезпечення.
От скажіть, що ви як цивільна особа знаєте про службу в армії. В кращому випадку, це спогади з строкової служби, в гіршому це тільки розповіді друзів, анекдоти та жарти з телевізору. Дійсність трошки інша, а невідомість, нерозуміння нових незвичних процесів відлякує людей від служби.
Потрібно розробити та впровадити державну інформаційно-роз’яснювальну програму серед населення України, яка буде покликана формувати позитивний образ не тільки армії, як такої але і переваги служби в ЗСУ. Програма якась насправді є, але вона дуже примітивна, і про її крім агітаційних плакатів, чи опосередкованих сюжетів нічого нема. Програма повинна вирішувати не тільки сьогоденні проблеми призову, але закладати фундамент на подальші зміни в Українському війську.
Ну і як завжди фінанси. Наведу один приклад, я як мобілізований молодший сержант отримую фінансове заохочення 2700 грн в місяць, + за перебування в АТО протягом місяця ще один свій посадовий оклад, на все, про все 5400 грн., чи 250 доларів в місяць, це при умові, що я був в зоні АТО цілий місяць. Але потрібно розуміти, в зоні знаходяться не всі і не весь час. От скажіть, який чоловік зможе прокормити родину за ці гроші? Як багато ваших знайомих чоловіків готові за 2700 грн, в місяць, ризикувати життям, чи багато таких буде. А ми говоримо про професійну армію. В розмові між хлопцями, багато хто з мобілізованих готові залишитись до закінчення особливого періоду в армії, але у всіх виникає одне «але», нехай би трохи збільшили заробітну плату. Думаю, якщо б підняли заробітну плату військовим, то велика кількість вже мобілізованих осіб залишилась в армії. Проблем з набором, а також з дисципліною та відповідальне відношення до служби виросла в рази. А так маємо, що маємо. 
Ще одне, не забувайте що з кожною хвилею мобілізації збільшується кількість учасників бойових дій, а це в свою чергу тягне також фінансове навантаження на бюджет. Може варто збільшити зараз фінансове забезпечення військовим, ніж потім витрачати вічно на соціальні пільги.
арміямобілізаціясуспільство