Після тритижневої паузи відбулось чергове засідання Верховної Ради. Пауза на користь вирішенню існуючих проблем не пішла – це можна констатувати з упевненістю.


На початку тижня Національний банк України анонсував, що протягом декількох днів у парламенті має бути розглянутий так званий економічний пакет законопроектів, які стосуються як фінансової реструктуризації, так і реструктуризації іпотечних валютних кредитів, сектору позабанківських фінансових послуг, особливостей корпоративного управління державних банків, інституту приватних виконавців, третейського урегулювання спорів тощо. Деякі з цих проектів законів є контрольними маяками програми співпраці з МВФ, а тому пріоритетні на сьогодні, адже протягом перших трьох місяців цього року Україна не отримала від МФО позик ні для поповнення валютних резервів, ні на подолання бюджетного дефіциту, а щоденні аукціони НБУ з продажу валюти демонструють реальну ситуацію на валютному ринку, де попит втричі перевищує обсяг продажу: при заявках на понад 100 млн доларів НБУ здатен задовільнити лише близько 30 млн доларів.

Втім, виходячи з того, що більшість таких нормативних документів розроблялися в Кабінеті Міністрів України, очікувати, що вони будуть підтримані парламентарями, – наївно.

Питання не в тому, що вони погані, до них є конструктивні зауваження чи, можливо, вони не на часі. Питання в тому, що фракції, які оголосили про свій вихід з коаліції, мають проявляти свою умовну послідовність в обраній позиції, а тому вони не голосуватимуть за згадані законопроекти (державницький момент – на другому плані, на першому ж – політичні амбіції, які вміло підігріваються свіжими соціологічними дослідженнями про потенційних у випадку виборів прем’єрів, президентів тощо). Ті ж фракції, які залишилися в коаліції, формально (адекватно розуміючи, що переобрання в Раду значно скоротить їхню присутність, а в деяких випадках – взагалі її виключить як таку), нібито, повинні підтримувати ці голосування, але вони мають своє бачення вирішення проблем.

Про це, як мінімум, свідчить винесення на голосування альтернативного, розробленого в комітеті Ніни Южаніної законопроекту про реструктуризацію валютних кредитів. Крім того, низька явка народних обранців, відсутність чіткої волі вождів – одним словом, голосів не вистачає. Ось і маємо ситуацію, за якої вирішення проблем економіки просто загальмувалося. Усе принципі виглядає так: є Кабінет Міністрів України, відповідальний за розроблення та впровадження реформ, маємо парламент та псевдокоаліцію, яка начебто висувала цей Кабмін, але не підтримує його ініціатив. Прогрес у реформуванні країни та вирішенні нагальних проблем, коефіцієнт корисної дії від такої інституційної зв’язки дорівнює нулю.

Це нагадує ситуацію, коли корабель дрейфує по хвилях океану, ризикуючи наштовхнутись на риф чи айсберг та піти на дно, а команда та члени екіпажу, замість того, щоб лагодити пошкодження, консолідуючи зусилля, ділять капітанський місток, сперечаючись, хто більше заслуговує на керування. При цьому вони забули, що для управління кораблем, той має бути справним.

Міжнародні події цього тижня теж наштовхують на певні думки у розрізі розуміння наших перспектив, якщо політики таки не займуться своєю роботою.

Міністри закордонних справ країн Європейського союзу (ЄС) погодили п'ять нових принципів відносин із Росією. Розглянемо найцікавіші з них.

За другим принципом, Євросоюз не відмовиться від наміру зміцнювати відносини з країнами «Східного партнерства» та країнами Центральної Азії.

Четвертий принцип полягає у відновленні співпраці з Росією «за деякими обраними напрямами». У зовнішній політиці таким напрямом може стати сирійська проблема, відновлення відносин із Іраном, проблема КНДР. «Співпраця можлива і в інших сферах, де це буде сприяти інтересам ЄС», – зазначили в офіційному представленні програми.

П'ятий принцип – прагнення підтримати розвиток громадянського суспільства в Росії та «інвестувати в контакти між людьми».

У цьому контексті тільки зазначу, що, за різними підрахунками, від введення санкцій втрачає не тільки економіка Росії, збитки якої за два роки оцінено в $ 250 мільярдів, а й країни Європейського співтовариства, втрати яких за два роки становлять близько 100 млрд євро.

Не роблю висновків за читача – просто наводжу ці дані для розуміння, що будь-які відносини мають щонайменше двох суб’єктів, і втрати одного не завжди означають надбання іншого.

Ще один акцент варто зробити на дуже влучних, на мій погляд, словах 66-го держсекретаря США Кондолізи Райс, яка відвідувала Київ із лекцією на запрошення Фонду Пінчука.

«Вам не варто тривожитися щодо того, що США в якийсь момент "здадуть" свою нинішню позицію по Україні, щоби досягти кращого рівня співпраці з РФ. Я не бачу такої можливості. Вашингтон не працює таким чином.
Уряд США, посол в Україні, держсекретар, віце-президент США витрачають чимало часу, щоби допомогти Україні, щоби ваша держава просувалася вперед попри всі складнощі.
Але мета цієї підтримки – допомогти вам самим нарешті почати управляти країною. Це – ключове.
Не можна постійно жити в кризі!
У вас за 25 років відбулося три революції – здобуття незалежності, Помаранчева революція та Майдан 2014 року. Може, нарешті треба почати управляти державою?
Ми теж хочемо бачити Україну сильною та життєздатною. Та над цим має працювати українське керівництво».

Коротко, по суті, влучно і змістовно.

Залишається розраховувати на те, що її лекції слухали, а інтерв’ю читали і в адміністрації Президента України, і в апараті ВР України, і в секретаріаті Кабінету Міністрів України. Хоча, думаю, якщо такі вислови просочуються в інформаційний простір, то під час переговорів їх вже неодноразова озвучували першим особам України, а те, які висновки вони роблять, нам демонстрували цього тижня в парламенті.