Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №23

Цього тижня під об’єктив «Публічного аудиту» потрапили такі теми: як Європейська комісія в обмін на $ 1,5 млрд може отримати від «Нафтогазу» фінансовий план щодо постачань газу, а також дані щодо можливих обсягів закачування у сховища газу власного видобування; за рахунок чого Уряд, вірогідно, планує профінансувати бюджетні дефіцити та прорахунки в організації роботи щодо боротьби з корупцією; чому прийнятий ВР Закон «Про реструктуризацію зобов’язань за кредитами в іноземній валюті» формально є порушенням умов співпраці між Україною та МВФ; чому новий механізм надання громадянам правової допомоги – неякісний та недоопрацьований. А на сам кінець – трішки потенційно позитивних новин від Міністерства інфраструктури України.

Кабінет Міністрів України 

Міністерство фінансів України 

Втрата людьми, які уособлюють владу в сучасній Україні, зв’язку з реальним життям населення, доходить до абсурду.

У власних публічних виступах вони переконують спільноту в тому, що насправді в Україні все якщо не повністю в порядку, то принаймні наявні труднощі є несуттєвими.

Так, під час запису програми BBC Global Questions Міністр фінансів Наталія Яресько заявила, що серед основних досягнень нинішнього українського Уряду вона вважає стабілізацію економіки та курсу національної валюти.

За словами пані Яресько, населення нині не переймається тим, що завтра курс гривні може знову знизитися.

Крім того, цього тижня заступник голови НБУ Дмитро Сологуб, порівнюючи в інтерв’ю переддефолтний стан України з Грецією, резюмував, що:  «Фундаментальна проблема Греції в тому, що вона посварилась з кредиторами, і альтернативних джерел фінансування просто немає. А ось в України відносини з зовнішніми кредиторами доволі успішні. Програми допомоги продовжуються, вимоги виконуються».

До того, як Україною виконуються вимоги МВФ, ми повернемось дещо пізніше.

Наостанок, приводячи цитати Сологуба, хочеться виокремити таку: « …. ще одним виграшним моментом для України виявилась девальвація, яка хоч і привела до прискорення інфляції всередині країни і спровокувала зниження доходів населення, але в той самий час дозволила провести зовнішню корекцію, безумовно, це та перевага, якої немала Греція».

«Публічний аудит», досліджуючи питання державного боргу, зауважував, що Уряду протягом 2014 року була на руку девальвація гривні, оскільки за рахунок різниці обмінних курсів це дозволяло погашати гривневі борги меншою валютною ціною – допомогу міжнародних фінансових інституцій, яка надходила в країну у валюті, можна було конвертувати за курсом 12–16 грн/$ .

Красномовно на підтвердження цього свідчать показники внутрішнього державного боргу.

Так, станом на 31 січня 2014 р. він становив $ 31,242 млрд, еквівалент у гривні — 257,8 млрд грн (курс перерахунку 7,99 грн/$).

А ось на 30 квітня 2015 р. внутрішній державний борг у перерахунку на валюту зменшився вже до $ 23,162 млрд. Здавалося б, має місце зменшення боргу?

Насправді ні. Внутрішній борг у гривні на 30 квітня 2015 р. становив 487,488 млрд грн, що вдвічі більше, ніж станом на 31 січня 2014 р.

Причиною є різниця курсів гривні при визначенні цього показника. Так, станом на 31 січня 2014 р.  суму в $ 32,24 млрд розраховано за курсом 7,99 грн/$, тобто 257,7 млрд грн, а вже станом на 30 квітня 2015 р. сума в $23,162 млрд розраховувалася за курсом близько 21 грн та становила 487,488 млрд грн.

Більше того, звернімо увагу, наскільки змінилася сума державного боргу, яка підлягає погашенню у гривні. Станом на 31 січня 2014 р. у гривні підлягали погашенню 237,8 млрд грн, а на 31 березня 2015 р. (розширені відомості на момент підготовки матеріалі не оприлюднені) — вже 443 млрд грн.

Станом на 1 червня зовнішній державний борг становив $ 33,87 млрд – це притому, що станом на 31 січня 2014 р. він становив $ 27,8 млрд.

Про що це свідчить?

Досягненням регулятора та Уряду стало збільшення в структурі Державного боргу частки зовнішніх валютних запозичень, а внутрішні процеси, пов’язані зі знеціненням гривні, дозволили меншою валютною ціною погашати та обслуговувати внутрішні гривневі борги. 

«Приємно» розуміти, що за рахунок збідніння народу Національний банк та Уряд можуть говорити, про покращення фінансового становища країни в цілому. Хоча і ці твердження є доволі сумнівні. 

Тепер щодо стабілізації та покращень життя тих, для кого загалом існує держава (не випадково ж чиновників називають «слугами народу»).

У першому кварталі 2015 року реальний наявний дохід українців зменшився на 23,5%.

Згідно з даними відомства, дохід у розрахунку на одну особу за перший квартал 2015 року становив 6297,6 грн.

Витрати населення у першому кварталі 2015 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшилися на 12,4%.

Резюме: купівельна здатність доходів зменшилася на чверть, витрати навпаки підвищилися. Населення біднішає. 

Обсяг продажу валюти населенням у червні перевищив обсяги купівлі на 174 млн, що практично відповідає показнику травня – $ 177 млн. Така динаміка продовжується вже 4-й місяць поспіль.

Висновок – регулярний дохід неспроможний забезпечити людину й тому вона використовує власні заощадження, не думаючи про довгострокову перспективу, оскільки стурбована виключно можливістю прожити сьогодні.

Ігноруючи вже давно назрілі питання з індексацією доходів, сьогодні в Україні вживаються всі можливі заходи для того, щоб вилучити накопичені населенням кошти, за рахунок яких можна буде профінансувати бюджетні дефіцити та прорахунки в організації роботи щодо боротьби з корупцією, зменшення бюджетного дефіциту. 

Крім того, директор департаменту відкритих ринків НБУ Сергій Пономаренко  цього тижня зазначив, що пропозиція валюти на міжбанківському валютному ринку останнім часом перевищує попит, що призвело до формування надлишку і дозволило НБУ викупити на ринку в червні $ 240 млн.

У цій частині представники влади також лукавлять, оскільки вони можуть у ручному режимі визначати обсяг попиту та пропозиції валюти на міжбанківському валютному ринку, на чому «Публічний аудит» також неодноразово вказував у своїх попередніх оглядах.

Cума в $ 240 млн, яку НБУ акумулював із міжбанківського валютного ринку протягом минулого місяця, дивним чином є співрозмірною обсягу залучених Міністерством фінансів України 23 червня 2015 року коштів на плановому аукціоні з розміщення ОВДП на $ 140 млн із рівнем дохідності 8,66%, які в свою чергу було спрямовано на виплату зовнішніх зобов’язань та купонного доходу за єврооблігаціями в розмірі 39 млн євро та $ 75 млн відповідно.

Як бачимо, надлишки пропозиції валюти на міжбанківському валютному ринку утворюються саме тоді, коли вони потрібні Національному банку.

Крім того, необхідно враховувати та розглядати комплексно і той фактор, що населення немає коштів для придбання імпортних товарів. Про це, зокрема, свідчать дані Держстату, згідно з якими обсяг роздрібної торгівлі в Україні за перші 5 місяців 2015 року знизився на 24,7 %.

Аналізуючи фактичні показники розвитку української економіки з гучними заявами політиків, не розумієш, кого вони переконують у фінансовій стабілізації – себе чи громадян? Гадаємо, коли вона настане, ми її обов’язково відчуємо, і говорити про це не буде необхідності.

Тепер повернімося до теми виконання програм співпраці з міжнародними донорами.

Заступник голови Національного банку України Дмитро Сологуб на брифінгу в середу зазначив: «Ми раді бачити продовження фінансової стабілізації. Раді бачити, що Україна виконала практично всі вимоги Міжнародного валютного фонду. Дуже скоро буде засідання ради директорів. Україна виконує свої зобов’язання перед міжнародними донорами, і ті реформи, які закладені в програмі ЕFF, в принципі, проходять».

Відповідно до програми співпраці з МВФ, до кінця червня мали бути прийняті закони про захист прав вкладників, а також щодо регулювання тарифів на житлово-комунальні послуги (останній, на думку фахівців, гальмується енергетичними лобістами через небажання позбутися бюджетного субсидіювання).

На цих законопроектах сьогодні увага парламентарів не зупиняється, натомість обговорюються кадрові питання та відбуваються дискусії щодо запровадження РРО.

1 липня Верховна Рада України підтримала проект Закону № 1088 Про внесення змін у Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Попри вимогу МВФ щодо необхідності запровадження «касових апаратів» у всіх сферах та щодо всіх суб’єктів господарювання, закон ухвалено з поправкою щодо розробки Урядом до 1 вересня механізмів контролю за формуванням обсягу доходів спрощеннями, які не використовуватимуть РРО.

Таким чином, обов’язкове введення касових апаратів для підприємців другої і третьої груп, річний дохід яких не перевищує 1 млн грн, скасовується.

Крім цього, в четвер Верховна рада України прийняла законопроект №1558-1 «Про реструктуризацію зобов’язань за кредитами в іноземній валюті».

У питанні цього закону основний аспект варто простежувати саме з точки зору виконання вимог програми співпраці з МВФ. Міжнародний валютний фонд правильно розглядає відносини між позичальником та кредитором як відносини договірного, приватного характеру, які повинні вирішуватися саме в договірний спосіб за рахунок консенсусу та порозуміння, оскільки ні боржник не зацікавлений у втраті предмета застави, ні кредитор, працюючи в країні, де економічних, політичних, мілітарних проблем стільки, що тільки їх перерахування займе декілька сторінок формату А4, не зацікавлений у тому, щоб втрачати клієнта.

Тому між Урядом, НБУ та МВФ було досягнуто згоди, що питання валютних кредитів, їх реструктуризації не має вирішуватися в законодавчий спосіб, оскільки це є втручанням у договірні приватні відносини, що з точки зору права правильно. Поряд з цим було обумовлено прийняття та введення в дію до кінця березня Кодексу професійної поведінки банкірів, який формально є регуляторним підзаконним актом та визначає умови, на яких мають будуватися переговори про реструктуризацію таких проблемних зобов’язань.

Тобто, формально, якщо Президент підпише цей Закон і він набуде чинності, це буде порушенням програми співпраці з МВФ. Україні, яка не має внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування, відмінних та незалежних від МВФ, сьогодні гратися з вогнем, а саме ризикувати втратою єдиного міжнародного фінансового партнера, не варто. Це тільки на словах економіка України увійшла в стадію рецесії.

Крім того, відсутні успіхи в переговорах із комітетом комерційних кредиторів щодо реструктуризації зовнішніх боргових зобов’язань. Наступний раунд конфіденційних переговорів заплановано на прийдешній тиждень.

І не варто забувати, що в черговий раз переноситься засідання МВФ стосовно надання чергового траншу фіндопомоги, запланованого ще на червень.

Як наслідок, якщо не жити в Україні, а вірити словам українських політиків, то країну незабаром чекає економічне зростання.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

НАК «Нафтогаз України» 

ЄС готовий надати допомогу Україні в залученні коштів міжнародних фінансових інституцій для оплати газу, але хоче побачити план таких закупівель.

Нагадаймо, що на початку червня у Брюсселі відбулася зустріч експертів України, Росії та ЄК щодо умов постачання російського газу.

У підписаному за результатами зустрічі протоколі знайшло втілення положення про те, що Європейська комісія надасть фінансову допомогу НАК «Нафтогаз України» на придбання газу за умови недостачі коштів, оскільки умовами нової програми співпраці з МВФ обмежено можливість Національного банку України фінансувати та валютувати НАК за рахунок міжнародних резервів.

Поряд з цим зі зрозумілих причин представники української влади давно втратили кредит фінансової довіри європейців.  

Тому кошти, які надаватимуться, будуть прив’язані до чіткого графіку, щоб їх випадково не було спрямовано на інші цілі. 

Віце-президент Єврокомісії з питань енергетичного союзу Марош Шефчович заявив: «що є найбільш важливим, і ми на цьому чітко наголошували учора, нам необхідно побачити фінансовий план щодо постачань газу, який має бути представлений «Нафтогазом» та українським керівництвом, ми також хотіли би побачити, скільки газу може бути закачано у сховища з власного видобування, як вони вбачають використання грошей, наданих за різними інструментами фінансової допомоги». 

За експертними оцінками Єврокомісії, для забезпечення початку опалювального сезону й транзиту газу до ЄС узимку в цих сховищах необхідно мати близько 19 млрд, із них 12 – вже в ПГС.

Отже, необхідно ще 7 млрд кубометрів, які Україна може отримати упродовж наступних 3–3,5 місяців, купуючи російський газ, або повністю покладаючись на реверсні потоки, або через власне видобування.

За оцінками експертів Єврокомісії, враховуючи тенденції ціноутворення на європейському газовому ринку, Україні для закупівлі зазначених 7 млрд кубометрів газу необхідно акумулювати $ 1,4–1,5 млрд.

Зважаючи на те, що оскільки за надання Нафтогазом відповідної інформації в його розпорядження надійде $ 1,5 млрд, цілком ймовірно, що Європейська комісія отримає всі дані. 

«Публічний аудит» щиро розраховує на те, що європейці нададуть публічності цим даним, оскільки власний народ від власної компанії отримати їх не може, хоч і платить за непомірно завищені тарифи. 

Міністерство юстиції України 

Цього тижня, 1 липня, Міністерство юстиції України, прем’єр-міністр України фактично з одними й тими ж промовами презентували новий механізм надання громадянам правової допомоги.

Гучні гасла й фотосесії в Першому Київському центрі, розкладені в лобі інформаційні проспекти, — мішура для красивої картинки.

У зв’язку з цим у тижневому огляді ми вирішили зупинитися на окремих проблемних  аспектах діяльності Центрів, які існують сьогодні.

Так, презентуючи Центр, урядовці зазначали: 8 мільйонів українців, які раніше не могли собі дозволити послуг адвоката через їхню високу вартість, зможуть отримати повноцінний захист в одному зі 100 Центрів надання безоплатної правової допомоги.

«Людина повинна знати, що її гарантії не просто написані на папері, а що вони забезпечені через безоплатну правову допомогу, коли фахові адвокати й юристи допоможуть малозабезпеченій людині, яка раніше фактичного не мала доступу до правосуддя, захистити свої права чи то в суді, чи то в будь-яких інших державних органах», – зазначив А. Яценюк.

Гучна цифра у 8 млн українців лише на перший погляд створює ілюзію наявності у кожного можливості звернутися за безоплатною вторинною правовою допомогою (послуги адвоката з представництва інтересів у суді).

Категорії громадян, яким ця допомога надається безкоштовно, чітко визначена Законом «Про безоплатну правову допомогу». До них належать:

• особи, середньомісячний сукупний дохід сім’ї яких нижчий від суми прожиткового мінімуму; інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, – на всі види правових послуг;
• діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї;
• на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону;
• особи, до яких застосовано адміністративне затримання, арешт, затримані, взяті під варту мають право на захист та складання процесуальних документів;
• особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких залучається захисник;
• особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;
• ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань;
• особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності, визнання недієздатною та поновлення цивільної дієздатності, надання психіатричної допомоги.

Для того щоб бути послідовними, варто зазначити, що урядовці не зовсім відверті з громадянами, говорячи про відсутність раніше доступу до правосуддя.

Насправді ці ж категорії громадян, за наявності підстав для захисту своїх прав, протягом усього періоду незалежності України зверталися по цю допомогу до органів прокуратури – тепер же в силу реформування останньої її надаватимуть центри.

Причому, звернення до центру не обов’язково передбачає надання допомоги.

Цікавою є одна з підстав для відмови в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, а саме: вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними (найбільш цікава підстава, оскільки з неї вбачається, що працівники центрів без забезпечення розгляду справи по суті, з’ясування позиції відповідача, заздалегідь приймають рішення по суті ймовірного спору).

Тепер щодо організації діяльності центрів.

Відповідно до інформації про результативні показники, що характеризують виконання бюджетної програми за 2014 рік, у структурі Координаційного центру правової допомоги функціонувала 31 структурна одиниця: 30 зі штатною чисельністю працівників 459 осіб, серед вакантних посад на кінець року – 141.

В Україні, з-поміж іншого, існує та формально виконується Державна цільова програма формування системи безоплатної правової допомоги на 2013–2017 року, ось стислий виклад щодо її виконання:

— у 2014 році інформаційно-роз’яснювальною компанією серед осіб, на яких поширюється положення Закону, охоплено тільки 6,7 % із запланованих 31 %;

— у зв’язку з відсутністю бюджетного фінансування не профінансовано тиражування пам’яток для громадян, кишенькових календарів, наклейок із телефонами гарячих ліній, книг та брошур, інформаційних плакатів, розміщення соціальної реклами, створення комплексної інформаційно-аналітичної системи для надання безоплатної правової допомоги, на які мали виділити 45,2 млн грн;

— проведення ремонтних робіт у приміщеннях профінансовано тільки наполовину;

— закупівля оргтехніки не здійснювалась взагалі, центри не підключено до каналу зв’язку високої пропускної спроможності тощо.

Така ситуація була на кінець 2014 року.  Не профінансувавши створення структури в 2014 році, в березні 2015 року Міністерство юстиції України управлінським актом прийняло рішення про створення ще 100 центрів – звісно, на папері.

Рахуйте самі: станом на кінець 2014 року, маючи в своїй структурі лише 30 центрів, Система надання правової допомоги відчувала нестачу кадрів в обсязі близько 30 % штатних посад, які були вакантними. Тоді що ж говорити про заповнення штатів сотні створених три місяці тому центрів.

Підготовчі роботи, як суто матеріально-технічні (ремонти будівель, забезпечення оргтехнікою), так й інформаційні (роз’яснення та робота безпосередньо з тими, кому послуги надаватимуться), провалені.

Справді, кожен такий центр буде обслуговувати декілька районів та міст із загальним населенням у середньому від 300 до 500 тис. та найдовшою відстанню від місця проживання клієнта до центру близько 40 км.

Максимальна відстань у 40 км для громадянина від місця проживання до Центру, враховуючи категорії осіб, яким ця допомога надаватиметься, є занадто великою.

І ще декілька слів щодо фаховості правової допомоги, яку будуть надавати. Цю фаховість можна та потрібно розглядати через призму оплати послуг адвоката.

Так, Закон передбачає, що послуги надаватимуться адвокатами за контрактами на постійній основі, або ж вони залучатимуться на договірній основі, і повинні надавати послуги якісно в обсязі та в строки, визначені договором.

Вимагаючи якісного ставлення до виконання своїх обов’язків за договором, умови оплати праці встановлено на жалюгідно низькому рівні.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2012 р. № 305 година роботи адвоката становить 2,5 % мінімальної заробітної плати, визначеної законом на час надання послуг.

Станом на сьогодні це 30 грн – тобто, приблизно $1,5. Складно  говорити про рівень юридичної обізнаності, відданості справі та переживанню за результат адвоката, праця якого коштує 1,5 $/год.

Таким чином, станом на момент впровадження системи безоплатної вторинної правової допомоги в організації її діяльності є значна кількість прорахунків, що є наслідками проваленої підготовки та фактичного створення системи нашвидкуруч.

Звісно, ГО «Публічний аудит» сподівається, що з часом ці Центри надаватимуть справді якісну правову допомогу, а поки в цьому, як і в багатьох інших питаннях, українцям потрібно набратися терпіння.

Коротко про «покращення та спрощення умов ведення бізнесу» в Україні

Верховна рада України

Міністерство юстиції України 

1 липня набули чинності зміни до Податкового кодексу про прирівнювання пива до алкогольних напоїв. Згідно з ухваленими змінами, забороняється реклама пива на телебаченні та радіо в денний час, а також зовнішня реклама.

Вводиться атестація і ліцензування виробництва пива, сертифікат відповідності продукції, ліцензія на імпорт та експорт пива.

Додатково передбачені нові вимоги до маркування цієї продукції, а також заборона на використання брендованого обладнання: меблів, келихів, парасольок тощо; спонсорство спортивних команд.

Також від виробників пива з міцністю понад 8,5% потрібно використання акцизних марок, як для вина і міцного алкоголю.

Як наслідок такого умовного спрощення, компанія Carlsberg Ukraine, один із найбільших виробників пива і безалкогольної продукції в Україні, не отримала ліцензії на експорт пива, яка за новими законодавчими нормами є обов’язковою з 1 липня. Про це заявив генеральний директор компанії Євген Шевченко.

« …. ліцензії на експорт пива як алкоголю, яка починає діяти з 1 липня 2015 року, ми досі не отримали, тому наразі ми змушені зупинити експортні поставки та призупинити виконання своїх зобов’язань за експортними контрактами», – зазначив Шевченко. Як результат, партнери компанії за кордоном не отримують продукції, а, відповідно, в Україну не надходить валютна виручка від експортного продажу пива.

Шевченко уточнив, що отримати ліцензію на виробництво було дуже непросто. До останнього моменту був неясний порядок її видачі та існував реальний ризик зупинки виробничих майданчиків.

«Нам досі незрозуміло, яку додаткову вигоду державі, бюджету та контролюючим органам принесе ця ліцензія. Вартість ліцензії становить 780 гривень на рік, тому говорити про додатковий дохід не має сенсу», – повідомив топ-менеджер компанії.

Представник бізнесу говорить доступною та простою мовою, до якої загалом додати нічого. Це узагальнена характеристика всіх реформ в Україні – спочатку прийняти норму, а потім розраховувати на те, що механізм напрацюється сам по собі практикою. Причому, такий підхід уже на цій стадії є значним корупційним ризиком, оскільки дозволяє чиновникам маневрувати та використовувати надані владні повноваження для нівелювання окремих норм або ж навпаки ускладнення процедури ліцензування. Як наслідок, функціонування працюючого бізнесу гальмується, що потягне за собою зменшення надходження валютної виручки, зменшення податкових надходжень, втрати виробництва, логістики. І не слід забувати, що за цими процесами стоять працівники з сім’ями, купівельна спроможність заробітних плат яких і так знизилася, а тепер зменшиться і номінально.

І на сам кінець трішки потенційно позитивних новин

Міністерство інфраструктури України

Міністерство запровадило пілотний аудиторський проект із незалежного контролю якості будівництва, ремонту та експлуатації доріг.  Для початку буде охоплено проект дороги Київської області, де незалежні інспектори австрійської компанії iC consulenten проведуть аудит якості виконаних цього року ремонтних робіт.

Вони вже проконтролювали виконання поточних ямкових ремонтів у Київській області, крім цього проведуть вибіркову ретроспективну перевірку низки уже виконаних ремонтних робіт у березні–травні поточного року. Інспекція розпочалася з перевірки документації і завершиться лабораторними аналізами асфальту, його товщини, рівності поверхні, якості використаних матеріалів тощо. Уже наприкінці липня Міністерство публічно презентує звіт австрійських інспекторів.

Фінансування всеукраїнського проекту Мінінфраструктури вже погодило зі Світовим банком. За попередніми підрахунками це коштуватиме $ 300–500 тис. на рік. Невдовзі буде оголошено про початок відбору компаній-підрядників, які з осені вже вийдуть на дороги.

Загалом, якщо абстрагуватися від того фактору, що цей механізм впроваджує теперішній Уряд, ініціатива правильна. Поточний контроль дозволить у випадку виявлення невідповідності фактично виконаних робіт проектній документації зупиняти оплату їх вартості до моменту усунення невідповідностей, а не так, як це відбувається сьогодні, коли Державна фінансова інспекція виявляє завищення обсягу виконаних робіт після того, як мине декілька років із моменту їх завершення. Тоді кошти вже освоєні, витрачені, а збитки, завдані державі, фактично компенсуватися не можуть.