Працівників статистичного відомства, оспіваних у «Службовому романі» Ельдара Рязанова, з їх професійним святом, яке, до того ж, святкується у всесвітньому масштабі, вітаю від щирого серця. Нехай вам у цей день говорять лиш добрі слова.

Але статистика – вперта наука, яка говорить багато неприємних речей. Говорить усім нам, вголос. Інша справа – що уряд не хоче нічого цього чути. 
У грудні – двадцять п’ять років з того моменту, коли розпався Радянський Союз. Не буду називати це «найвеличнішою геополітичною трагедією» - занадто багато поганого пов'язано з цією державою-небіжчицею. Українцям є що пригадати – починаючи з Голодомору. Однак є цифри, які говорять про те, що пам'ятати потрібно не тільки Голодомор, але й новітню історію.

На 1 січня 1991 року – останнього року радянської влади – в Україні проживало 51.944,4 тисяч чоловік. Тобто, майже п'ятдесят два мільйони.

На 1 січня 2004 року – останнього року правління Леоніда Кучми, з яким боролися всі, хто тільки сьогодні при владі – 47.622,4 тисяч. Тобто, сорок сім з половиною (трохи більше) мільйонів.

1 січня 2013 року населення України становило 45.553,0 тисяч. Тобто, сорок п'ять з половиною мільйонів.

І в нинішньому році – станом на 1 січня 2016 року – 42.760,5 тисяч. Сорок два і сім десятих мільйона.

Так, на південному сході нашої країни йдуть військові дії. Але на щастя, гинуть все-таки не десятки тисяч – дякую тим командирам, хто навчився берегти життя наших хлопців. Так, Україна не контролює Крим. Але статистика у нас державна, і тому Крим враховує.

Будь-який неупереджений аналітик скаже: падіння чисельності населення нашої країни йде з катастрофічною швидкістю. Вже у цьому році населення України за січень-серпень скоротилося на 118,1 тисяч осіб. У Держстаті відзначають, що залишається істотним перевищення кількості померлих над числом новонароджених: на 100 померлих – 68 новонароджених.

Лише шістдесят вісім.
І в цей час скорочуються реальні витрати на охорону здоров'я і на соціальне забезпечення. Тобто, влада не робить в реальності нічого, щоб допомогти молодій частині суспільства в нормальних умовах народжувати дітей, а людям похилого віку – продовжити їхнє життя у вигляді нормальної, плідної, працездатної старості.

Суспільство старіє. Якщо так далі піде, не буде кому працювати, щоб літні люди отримували пенсію. Нікому буде голосувати на виборах, щоб підтримувати чергових авантюристів, які обіцяють виборцям світле майбутнє. Нікому буде вирощувати хліб і захищати країну.

Такі думки у Всесвітній день статистики.
І не лише в цей день.
Правда, незабаром – такими темпами – і думати не буде кому. Зараз думаємо хоча б ми, громадяни України, якщо вже наш чудовий уряд не в змозі своєчасно обтяжувати сіру речовину в своїх мізках, щоб вирішити демографічну проблему.
Зі святом, друзі мої! Зовсім скоро дійдемо до краю. Всією країною, всім народом.