16 березня 2016 року Національний банк України презентував Дорожню карту з переходу до інфляційного таргетування. 

«Багато, правильно, але незрозуміло як» або " Много, правільно , но НІ О ЧЄМ " - так можна охарактеризувати намагання НБУ запевнити населення в неможливому. Проте прагнення дійсно благородні: стійке економічне зростання завдяки плаваючому валютному курсу та відповідальності центрального банку за дотримання проголошеного офіційного показника інфляції (таргету). Досягнути це пропонується у три етапи впродовж 4 років (до 2020 року): стрімка дезінфляція від понад 50% до 12%±3% (2016 рік), досягнення однозначних показників інфляції близько 8%±2% (2017 рік), підтримка інфляції на рівні 5% у тривалій перспективі (2020 рік і далі).

У даній Карті все розписано досить детально, з гарними лозунгами (наприклад, «інструментальна незалежність центрального банку», «відсутність фіскального домінування», «підзвітність, передбачуваність і прозорість дій» тощо), чіткими послідовними кроками до переходу до нового операційного дизайну процентної політики, обіцянками підвищити прозорість НБУ та обізнаність громадськості щодо монетарної політики. Ба навіть більше того: Нацбанк хоче зайнятись дослідницькою роботою, що підтверджується використанням у Дорожній карті таких страшних слів як «visiting scholars», «working papers» та «research conference».

Коли з’являються сумніви у можливості таких стрімких «покращень», доцільно звертатися до прози – статистики та тверезо оцінювати наявні ресурси. Перед тим як читати далі бажано хоча б краєчком ока продивитись цю Дорожню карту.

Так от. Аналізувати всі «обіцянки» НБУ не має сенсу, тому зосередимось на кількох найбільш суперечливих їх складових. При цьому скористаємось Річним звітом НБУ за 2014 рік.

По-перше, як там живеться реальному сектору української економіки? Ніяк. 

У 2014 році реальний ВВП знизився на 6,8%. Промислове виробництво впало на 10,1%. Зокрема зменшення обсягів виробництва хімічних речовин і хімічної продукції становило 14,2%, металургії 14,5%, машинобудування – 20,6%. Заборгованість з виплати заробітної плати зросла в 3.2 рази. Так описує стан економіки Нацбанк у своєму звіті. 

Ще можна додати значну «прив’язку» нашої економіки до іноземної валюти. Це стосується не тільки траншів МВФ за допомогою яких живе фінансова система, але і значної імпортозалежності вітчизняної промисловості. Наприклад, навіть для побудови більш менш конкурентоспроможного заводу необхідною передумовою є купівля іноземного (найчастіше німецького, швейцарського, а зараз і китайського) обладнання. 

До чого це тут? А до того, що для функціонування «розвинутих фінансових ринків» та фондового ринку зокрема необхідною є наявність базового активу (underlying asset). Іншими словами: має існувати те, чим ми будемо торгувати (бо Україна аж ніяк не схожа на першокласний офшор для імпорту капіталу). Це вже не кажучи про необхідність залучення громадян (домогосподарств) до участі у біржових операціях (з великою кількістю free-float цінних паперів). Наразі ж на нашому фондовому ринку (так, він існує) відбувається перерозподіл величезних капіталів (переважно основних металургійних та енергетичних підприємств) на рівні оптових OTC (over-the-counter) операцій. 

По-друге, про яку «незалежність» та «прозорість» НБУ може йти мова, коли він сам купує державні облігації для покриття бюджетних «дірок»? (підказка: майже в усіх країнах це заборонено, адже завдає величезної шкоди економіці держави).

«У структурі операцій організаторів торгів домінували операції з державними облігаціями України, частка яких протягом 2014 року зросла до 87,9% від загального обсягу цінних паперів у біржовому сегменті фондового ринку. У 2014 році Міністерством фінансів України на первинному ринку було розміщено ОВДП у національній валюті на суму 218,05 млрд. грн. При цьому обсяг ОВДП у власності НБУ збільшився за рік на 171,1 млрд. грн., або на 116,3% - до 318,1 млрд. грн. за номінальною вартістю» - звітує Нацбанк.

Постає логічне питання: «Куди ще далі можна розбудовувати первинний і вторинний ринок державних цінних паперів?». У розвинутих країнах основу ринку складають саме цінні папери підприємств, а державні становлять незначну його частку і є найменш прибутковими і відповідно – найменш ризиковими. Основними емітентами ОВДП (біля 50% загального обсягу) у 2014 році стали «найбільш збиткові» підприємства: НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

По-третє, що містять в собі прогнози щодо інфляції та соціальних виплат?

Якщо подивитись статистику Державної служби статистики України щодо інфляції, то стає ще сумніше. Якщо прийняти рівень споживчих цін наприкінці грудня 2014 року за 100%, то за 2015 рік вони зросли на 43,3%. Скориставшись графіком на 4 сторінці Дорожньої карти НБУ, зробимо нехитрі розрахунки (приріст до попереднього року) та побачимо, що рівень споживчих цін станом на 2019-2020 рік дорівнюватиме від 180% до 207% від базисного 2014 року. Обнадійливо. Дуже. Проте це передбачено прогнозом МВФ і дані показники не виходять за межі вказаного в ньому «коридору». 

Соціальні виплати теж мають зрости відповідно до програми МВФ, але їх частка у ВВП має зменшитись на 3%. 

Постає знову попереднє питання: а як же ж «створити» (або «намалювати») такий ВВП та вийти на «sustainable development», якщо цього не було зроблено за 25 років незалежності?

Висновки з усього цього робіть самі. 

Я б хотів, щоб все описане у Дорожній карті Національного банку України було правдою і Україна не стала жертвою «Big Short» загальнодержавного масштабу. 

* кінофільм " Гра на пониження в дії "
** тепер усі міністри почнуть малювати Дорожні карти
нбуШевчукдорожні картиекономіка