Конфіденційна інформація. Законодавство. Судова практика
В процесі взаємодії між суб’єктами правовідносин часто виникають ситуації, коли одна особа повинна ділитися з іншою особою інформацією. Подібні ситуації виникають між роботодавцем та працівником, партнерами, клієнтами та замовниками, замовниками та підрядчиками, тощо. Часто така інформація має цінність для її власника, і він бажає захистити її від нецільового використання та розголошення іншими особами.
Що таке конфіденційна інформація, яким чином забезпечити її правомірне використання та захистити від неправомірного використання, між яким суб’єктами найчастіше виникають спори щодо конфіденційної інформації, яка позиція судів у справах що стосуються конфіденційної інформації? Розглянемо питання по порядку.
АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА
Конфіденційна інформація поряд з службовою та таємною належить до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до п.2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» «конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом».
Відповідно до ст. 505 Цивільного Кодексу України «Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію».
Відповідно до ст. 506 Цивільного Кодексу України
«1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором».
Відповідно до ст. 36 господарського Кодексу України «відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону».
СУДОВА ПРАКТИКА
Укладення правочинів що порушують умови зобов’язання про конфіденційність.
ТОВ «Арка Капітал Україна» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Юридична фірма «Ілляшев та партнери» в якому просить зобов’язати відповідача припинити дії, що порушують право позивача в частині розповсюдження без його згоди конфіденційної інформації за договором про надання юридичних послуг. З тексту рішення випливає, що між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого відповідач повинен був надати послуги а позивач їх оплатити. Відповідно до умов договору текст договору та вся інформація що надається в рамках договору є конфіденційною. Сторони не дійшовши згоди щодо прийняття та оплати таких послуг. Відповідач уклав договір уступки права вимоги з третьою стороною. Відповідно до умов договору уступки та ч.1 ст. 517 Цивільного кодексу України, при уступці права вимоги первісний кредитор повинен передати новому кредитору документи на підтвердження існуючої заборгованості. 22.04.2010 Рішенням суду (суддя Мандриченко О.В.) позовні вимоги задоволені частково. Відповідача зобов’язано «припинити дії, що порушують право позивача в частині розповсюдження без його згоди конфіденційної інформації за договором про надання юридичних послуг».
07.06.2010Київський апеляційний господарський суд (головуючий суддя Лосєва А.М.) у постанові за результатами розгляду апеляційної скарги погодився з рішенням суду першої інстанції та лишив його в силі.
Визнання недійсним правочину, в результаті укладення якого порушуються зобов’язання про конфіденційність
У іншій справі за №910/17726/15ДТ-ГО "Південно-Західна залізниця" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Залізний кулак» про визнання договору недійсним. Судом встановлено що між Позивачем та Відповідачем укладено договір охорони об’єктів Позивача. Сторони погодили в договорі що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов'язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або сплати податків, інших обов'язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов'язання сторін по договору. Відповідач уклав договір з третьою особою про відступлення прав вимоги за договором охорони, відповідно до якого до нового кредитора перейшли права вимоги до позивача за договором охорони. Позивач просить суд визнати укладений договір уступки недійсним на підставі того, що відповідачем не було отримано попередню згоду позивача на передачу новому кредитору будь-яких матеріалів, інформації та відомостей, які стосуються договору.
Суд зауважує, що діюче законодавство не пов'язує можливість визнання недійсним договору відступлення права вимоги з обставинами розголошення або нерозголошення конфіденційної інформації за зобов'язаннями, у яких здійснюється заміна кредитора. 21.09.2015 Суд ухвалив рішення в якому відмовив у задоволенні позову. Дане рішення залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2015 року та Постановою Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015.
Відшкодування збитків, завданих розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю
У справі №1355/12 ПП «Н-ВФ «Лад» звернувся до Соснівського районного суду м. Черкас з позовом до фізичної особи про відшкодування збитків, завданих розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю. З тексту рішення випливає, що Відповідач працював в ПП «ЛАД» на посаді інженера-системотехніка. Під час роботи мав доступ до технічної документації по технології виробничого процесу нанесення вакуумного покриття нітриду титану на підкладку листової нержавіючої сталі. Будучи співробітником, підписав договір про нерозголошення комерційної таємниці, до якої роботодавець відніс документацію з технології вказаного процесу, обладнання та технологічних процесів, пов’язаних з вакуумним електродуговим покриттям, які стануть відомі під час виконання трудових обов’язків. Після звільнення, Відповідач створив конкуруюче підприємство ТОВ «НПФ «Покров», одним з основних видів діяльності якого також є нанесення вакуумного покриття нітриду титану на підкладку листової нержавіючої сталі. Суд дійшов висновку що способом захисту прав на комерційну таємницю - є пред'явлення позову про відшкодування збитків завданих розголошенням відомостей що складають комерційну таємницю. В якості розрахунку збитків суд прийняв суму отриманого товариством «Покров» прибутку у розмірі 26 620 грн. Суд вирішив позов задовольнити. Визнав що відповідач порушив письмове зобов'язання «Про нерозголошення комерційної таємниці». Встягнув з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Лад» збитки, завдані розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю в розмірі 26620 грн.
19 березня 2014 Рішення суду першої інстанції скасовано Ухвалою Вищого господарського суду України. Касаційний суд зокрема зазначив, «задовольняючи позовні вимоги та стягуючи збитки, завдані розголошенням відомостей, що складають комерційну таємницю, в розмірі 26 620 грн, керуючись при цьому положеннями ст.22 ЦК України, суди не обґрунтували застосування вказаної норми до правовідносин, що виникли між сторонами та не визначились з нормою закону, яка визначає таку відповідальність. Крім того, суди не визначили, якими доказами підтверджується наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачу саме у розмірі доходу, отриманого новоствореним підприємством відповідача, яке проводить власну комерційну діяльність».
Витребування конфіденційної інформації учасником товариства
ПрАТ "Фармацевтична фірма "Дарниця" звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ Науково-виробничий центр "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" про зобов'язання надати копії наказів і розпоряджень. Судом встановлено що позивач є власником частки у статутному капіталі Відповідача у розмірі 29,9488%. Позивачем було направлено запит про надання наступної інформації:
- протоколів засідань Наглядової ради відповідача з 07.04.2015 року по дату надання відповіді на цей запит;
- наказів і розпоряджень Генерального директора, всі без виключення, з 01.01.2015 року по дату надання відповіді на цей запит;
- річну фінансову звітність за 2015 рік.
Відповідач надав документи зазначені в п.1 та п.3 в повному обсязі, а з переліку пункту 2, посилаючись захист комерційної таємниці та конфіденційної інформації, було надано лише два накази. Свою відмову Відповідач аргументував тим, що їх надання суперечить Положенню про обробку і захист персональних даних, затвердженого Відповідачем.
суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне (Рішення від 20.09.2016 Справа №910/12345/16).Відповідно до ст. 505 Цивільного кодексу України, комерційною таємницею є інформація, яка є секретною. В ст. 36 Господарського кодексу України зазначається, що комерційною таємницею є відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. У свою чергу, стаття 162 Господарського кодексу України визначає, суб'єкт, який є власником комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами. Крім того, Відповідач має затверджене Положення про комерційну таємницю, відповідно до якого право прийняття рішення про використовування відомостей, які становлять комерційну таємницю, належить генеральному директору підприємства.
Суд зазначив, що склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно її власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства.
Також, суд звернув увагу, що стаття 1 Закону України "Про інформацію" визначає інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища. Отже, документи, про які позивач вказує у позові як на інформацію, яку він просить відповідача зобов'язати йому надати, не є інформацією у розумінні вимог Закону України "Про інформацію ", а є носіями інформації, а як зазначалося вище, ані Законом України "Про господарські товариства", ані Статутом відповідача не передбачено обов'язок відповідача, як товариства, надавати учаснику саме носій інформації.
Вказане рішення залишено без змін судами Апеляційної та Касаційної інстанції.
Виключення особи з числа учасників товариства через порушення умов нерозповсюдження конфіденційної інформації та конкуренцію
20.06.02 загальними зборами Товариства були розглянуті обставини та підстави виключення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з учасників Товариства, а саме: у зв'язку з тим, що вони займаються діяльністю, яка наносить шкоду Товариству. При цьому, встановлено, що ця діяльність пов'язана з тим, що вказані особи після припинення трудових відносин з Товариством займались діяльністю, яка є конкурентною і не направлена на розвиток Товариства.
Статутом Товариства окрім іншого визначено право на отримання інформації про діяльність Товариства його учасниками та встановлено обов'язок нерозголошення конфіденційної інформації про діяльність Товариства, а також сприяння Товариству у здійсненні ним своєї діяльності.
У вказаній справі суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції погодився з правомірністю виключення осіб зі складу учасників, суд касаційної інстанції зайняв протилежну думку, ґрунтуючись на тому, що факт конкуренції та неправомірного використання конфіденційної інформації не був належним чином доведений.
Розкриття конфіденційної інформації працівником
29 березня 2012 Апеляційний суд м. Києва прийняв Рішення у справі № 22ц/2690/4366/2012 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання наказів незаконними, зміну формулювання причин звільнення, зобов’язання внесення запису до трудової книжки, відшкодування моральної шкоди. З тексту рішення дізнаємося, що Особу_1 було звільнено за невиконання трудових обов’язків, яке полягало в порушенні режиму використання комп’ютера, що містив інформацію з обмеженим доступом. До позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани згідно наказу. Крім цього, в результаті перевірки дотримання встановлених правил інформаційної безпеки було встановлено, що позивач зареєстрував та використовував WЕВ адресу для незаконної передачі на зовнішні електронні адреси конфіденційні матеріали, які становлять банківську таємницю. Вказані порушення були зафіксовані в службових записках. Позивача було звільнено згідно наказу (п.3 ст.40 КЗпП України), який було доведено до його відома, з ним було здійснено розрахунок та видана трудова книжка. Підставами звільнення зазначено: Наказ про оголошення догани, службові записки. З метою підтвердження волевиявлення керівного органу Банку на звільнення ОСОБА_1 Наказ був викладений в новій редакції, в якій зокрема зазначається що систематичне невиконання обов’язків без поважних причин, покладених на ОСОБА_1 трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку полягає: 1) в навмисному порушенні ним свого трудового обов’язку дотримуватися правил зберігання конфіденційної інформації, що мало вираз в тому, що він виніс за межі службових приміщень банку документи (зберігав їх вдома), які відносяться до банківської таємниці і містилися на його службовому ноутбуку; 2) в навмисному порушенні трудового обов’язку не розголошувати конфіденційну інформацію, яка стала йому відома при виконанні ним своїх службових обов’язків в порушення ст.139 КЗпП України, ст.ст.60,61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Правил внутрішнього трудового розпорядку ВАТ КБ «Надра» (розділ 2), підписки про нерозголошення банківської таємниці від 27.03.2003 р., правил реєстрації використання, зберігання та доступу до документів, що місять банківську таємницю в ВАТ КБ «Надра», правил використання ресурсів Інтернет та електронної пошти в ВАТ КБ «Надра», договору про конфіденційність від 15.07.2009.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що наказ про застосування дисциплінарного стягнення у виді догани є незаконним, оскільки не доведено недбале ставлення Особи_1 до збереження конфіденційної інформації. Службова записка, що слугувала підставою для застосування догани, не містить посилань на документи чи докази, які безпосередньо встановлюють факт розголошення позивачем конфіденційної інформації банку третім особам, а також факти доступу третіх осіб до ноутбука позивача та ґрунтується лише на припущеннях. Оскільки наказ про догану незаконний а службові записки не містять конкретних фактів Наказ про звільнення є також незаконним.
Висновки:
Спори щодо збереження конфіденційної інформації найчастіше мають місце між роботодавцем та найманим працівником, між контрагентами, між юридичною особою та її учасниками.
Спори що стосуються конфіденційної інформації можуть виникати з підстав надання\ненадання інформації, її використання (розголошення), відшкодування збитків спричинених порушенням умов про нерозголошення конфіденційної інформації.
Для збереження конфіденційної інформації необхідно чітко визначити яка саме інформація має такий статус, порядок прийняття рішень щодо її використання, коло осіб які мають право доступу до вказаної інформації, умови щодо її нерозголошення та відповідальність за порушення такого зобов’язання.
Факт укладення договору про нерозголошення не є достатнім для захисту конфіденційної інформації, для цього потрібно вживати системних заходів. Необхідно врегулювати пов’язані з захистом конфіденційної інформації питання на рівні Статуту, локальних актах (Положенні про конфіденційну інформацію), встановити спеціальний режим для роботи з вказаною інформацію, здійснювати облік (реєстрацію) доступу до вказаної інформації, позначати носії конфіденційної інформації, тощо. Умови про використання та захист конфіденційної інформації бажано регулювати в договірному порядку з учасниками, працівниками та контрагентами.
Законодавство надає можливість встановлювати в договірному порядку відповідальність за порушення зобов’язань щодо конфіденційної інформації в формі штрафних санкцій, крім того постраждала сторона має право на відшкодування завданих збитків.
Законодавство не містить формальних вимог до угоди про конфіденційність. У відносинах між роботодавцем та працівником умови про конфіденційність можуть бути викладені як в формі окремого договору так і в формі положення, посадової інструкції, наказу, з якими ознайомився працівник. У відносинах з контрагентами питання конфіденційної інформації можуть регулюватися окремим договором про нерозголошення (non-disclosure agreement, NDA) чи розділом іншого договору (поставки, купівлі-продажу, тощо). В будь-якому випадку, необхідно надати визначення інформацію на яку розповсюджується режим конфіденційності, коло осіб що мають до неї доступ, обсяг прав щодо її використання, умови її знищення, строк дії зобов’язання, вартість зобов’язання про нерозголошення (якщо договір не безоплатний) і відповідальність за порушення вказаного зобов’язання.
Аналіз судової практики показує, що часто сторони не приділяють достатньої уваги нормативному та договірному врегулюванню питань що стосуються конфіденційної інформації, обліку, фіксації та реєстрації фактів надання такої інформації чи доступу до неї, що призводить до складнощів при розгляді судом спору по суті. Доведення фактів передачі\отримання конфіденційної інформації, її несанкціонованого використання пост-фактум надзвичайно складна задача, тому варто здійснювати облік та фіксацію до виникнення спірної ситуації, шляхом складання відповідних Актів приймання-передачі, електронних чи технічних засобів.
Законодавчо не врегульовано порядок визначення розміру та відшкодування збитків завданих неправомірним розголошенням конфіденційної інформації. Тому, варто, приділити увагу їх визначенню в договірному порядку.
В країнах з розвиненою правовою системою, поширеною є практика укладання оплачуваних договорів про конфіденційність, особливо при звільненні роботодавцем важливих співробітників - носіїв такої інформації. Як правило, вихідна компенсація в таких випадках пов’язується з умовами про нерозголошення та не конкуренцію. Більш детально договір про не конкуренцію (non-compete agreement, NCA) буде досліджений в одній із наступних статей.
